Понеділок, 20.11.2017, 02:15


Головна Реєстрація RSS PDA   18+
Вітаю Вас, Гість
Новини України
Курси валют в Україні
Прогнози погоди
Новини Росії
Навіны Беларусі
Новини світу
Новини економіки
Новини культури
Новини релігії
Новини спорту
Новини кіно: анонси, скандали, актори
Новини шоу-бізнесу: сенсації, курйози, фото, світське життя
Новини медицини. Здоров'я. Лікарські дива
Новини науки і технології
Автоновини: все про автомобілі
Кримінальні новини і надзвичайні новини
Новини про відпочинок і туризм
Катастрофи та природні катаклізми
Іноземні видання по-українськи
Иностранная пресса по-русски
Цікаві інтерв'ю
Історія українських земель
Відеоматеріали
Анонси. Повідомлення. Прес-релізи
Онлайн ТБ - цікаві телеканали на "Голос UA на РФ" у прямому ефірі
КІНОЗАЛ - фільми і програми українських каналів онлайн
Біографії. Довідки. Справки. Биографии. Досье
Новини бізнесу
Дискусії: політичні, національні, любовні і психологічні
Мода, стиль і краса
Архів-календар
загрузка...
Пошук на сайті
Ми в СоцМережах
Свежие новости
НОВОСТЬ ДНЯ
Головна » 2017 » Лютий » 16 » 120-років як не стало великого подвижника українського духу Пантелеймона Куліша
12:07
120-років як не стало великого подвижника українського духу Пантелеймона Куліша
Інші останні Біографії. Довідки. Справки. Биографии. Досье

Великий подвижник українського духу відійшов у вічність до останньої хвилини водячи в повітрі рукою, немов продовжував незавершену роботу – переклад Святого Письма українською мовою. Про похорон Пантелеймона Куліша залишились спогади, що хоронили його по козацькому звичаю. Везли домовину дві пари волів цугом, в траурних попонах. Читали Євангеліє два священники почергово. В домовину поклали смушеву шапку, папір і олівець.

Похоронний хід по засніженій Борзенщині змалював чернігівський художник і громадський діяч Григорій Коваленко. На одній з копій малюнку похорону рукою дружини П.Куліша Олександри Михайлівни було дописано, що везли господаря в останню дорогу «любимі його волики, що він їми пахав, Лебедь, Половий, Лобас, Таран».

«Серед безлічі прославлених батьків народу, якими обдарувала нас історія ХІХ ст. є одна постать самітна, яка не зазнала благовонних кадил громадського почитання і візантійської чолобитності ні за життя, ні по смерті, дарма що ся постать висока і далеко перевищує пересічного національного святого всіх українських земель. Це П.О.Куліш.

Людина найменше популярна, найменше оцінена і, мабуть, найменше зрозуміла в усьому українському письменстві…

У Куліша була розвита одна дорогоцінна прикмета, яка дуже рідко стрічається між українцями, себто сміливість висловити щиро свою думку, постояти за неї, хоч би вона й не подобалась загалові», – так проникливо-правдиво охарактеризував феномен Пантелеймона Куліша історик Степан Томашівський.

На Сіверській землі розпочав і завершив своє життя Пантелеймон Олександрович Куліш.

Народився письменник в містечку Вороніж Глухівського повіту 8 серпня 1819 року. Рід його – старовинний, козацький. З дитячих років на хлопця мала великий вплив мати Катерина Іванівна Гладка, яка своєю великою любов’ю до старовинних українських дум, пісень, казок розвинула в сина інтерес до художньої творчості .

А на схилі літ разом з дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською поселився Пантелеймон Олександрович в її родовому гнізді – хуторі Мотронівка на Борзнянщині.

Помер Пантелеймон Куліш 2 (14 за новим стилем) лютого, напередодні Стрітення 1897 року в своїй улюбленій Мотронівці, яку переіменував на Ганнину Пустинь.

У своїй книзі «Щирі сльози над могилою П.О.Куліша» Микола Чернявський писав: «…як тільки сумна вість про смерть Пантелеймона Олександровича облетіла Україну, до осиротілої вдови його полетіли з усіх країв, навіть з Америки, листи від земляків з виразами співчуття в її нерозважному горю».

Особливою увагою та турботою оточили Олександру Михайлівну чернігівські громадські діячі та письменники Борис Грінченко, Микола Чернявський, Михайло Коцюбинський, Ілля Шраг. Даниною пам’яті великому сину України – Пантелеймону Кулішу було видання альманаху «Дубове листя» в 1903 році. У листі до І.Франка від 18 березня 1901 року М.Коцюбинський писав:

«Минуло вже чотири роки, як помер П.Куліш, – і дедалі все видніше й видніше стає, яку велику вагу в нашому письменстві має це славне ім’я; а яку матиме своїми роботами, що тільки тепер виявляються на світ, – про те можна догадуватися. Могучий майстер української мови й творець українського правопису, благородний поет «Досвіток», перекладач Шекспірових і Байронових творів, а також Біблії, автор «Записок о Южной Руси», «Чорної Ради» і сили інших цінних праць – має право на нашу велику повагу і вдячність. Перед цими його заслугами забуваються тепер ті помилки, які йому траплялося робити, а виступає потреба пошанувати його працю.

Чернігівці хочуть виявити цю пошану, видавши на спомин про Куліша альманах.

Зібравши ціле сузір’я талановитих українських письменників - Івана Франка, Панаса Мирного, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Сергія Єфремова, Агатангела Кримського та інших на своїх сторінках, альманах «Дубове листя» став значною подією в літературі 20 століття.        

Смерть П.О.Куліша перервала його роботу над перекладом Біблії.

Боже Провидіння підказувало йому, що народ, який має Біблію власною мовою, – вічний і незнищенний.

Продовження перекладу і видання Біблії взяли на себе Іван Семенович Нечуй-Левицький та Іван Павлович Пулюй. Завдяки клопотанню І.П.Пулюя у 1903 році у Відні вийшла друком Біблія в перекладі П.Куліша та І.С.Нечуя-Левицького українською мовою з посвятою: «Неньці моїй святесенькій її душі невмирущій цю працю з малечку натхненну благоговійно підношу».

Дружині моїй вірнесенькій, що няня мені по свойому образові пророкувала сю працю нею піддержану, захищену, підпоможену низенько вклоняючись підношу. Куліш Олелькович Панько».

«Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держіться. Тоді з вас будуть люде як слід, тоді з вас буде громада шановна, і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не наложить – заповідав нам, українцям, Пантелеймон Куліш. Він усе своє життя високо і гордо ніс через непорозуміння, незгоду незрілого й ледачого громадянства високий народний ідеал – «цей народний стяг, який ніколи не понижується у своїй величі і переходить у спадок своїм далеким нащадкам».

На брамі до саду, де була могила П.Куліша Олександра Білозерська-Куліш звеліла вирізьбити такі слова:

«І буде дух його із віку в вік сіяти, серця цілющою водою покропляти, і рани гоїти і сльози обтирати». Після десятиліть забуття і руїни хочеться вірити, що відновиться брама пам’яті і справдяться ці слова, що були для Пантелеймона Куліша благородною ціллю всього життя.

Марія Москаленко, завідуюча відділом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського

На другій ілюстрації Пантелеймон Куліш. Автор роботи Тарас Григорович Шевченко.

За матеріалами Голос UA на РФ
Також читайте:
- Робимо вивчення української мови цікавим за допомогою якісних відповідей
- Гепард запрыгнул в джип к туристу - крутое сафари. ФОТО
- Вшанували пам’ять жертв Голодомору у Парижі
- У зриві Мінських угод Держдеп звинуватив Росію
- Для лидера КНДР плохо закончиться продолжение нынешнего пути - генерал США
Категорія: Біографії. Довідки. Справки. Биографии. Досье | Переглядів: 288 | | Теги: Пантелеймон Куліш, 120-років
Всього коментарів: 0
ЗАЛИШ СВІЙ КОМЕНТАР ПРО ЦЮ НОВИНУ
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ТВОЯ ДУМКА ВАЖЛИВА ДЛЯ СВІТУ, ХАЙ ПРО НЕЇ ЗНАЮТЬ ВСІ