Відомий російський політик, письменник, дизайнер і просто красива жінка Ірина Хакамада незабаром приїде до України, повідомляє Голос UA.

11–12 червня вона проведе в Києві й Одесі майстер-клас на тему "Драйв, кайф і кар'єра". "Це лише для жінок! Чоловікам вхід заборонено", – зазначила вона в інтерв'ю. Незважаючи на те, що Ірина Муцуовна давно не бере участі в активній російській політиці, до неї все ще звертаються за порадами зарубіжні політики. Ми також поцікавилися її думкою про вплив кризи на стабільність у Росії, ставки Кремля на виборах президента в Україні та про те, як довго триватиме дружба Москви та Вашингтона

Якось ви сказали: "Стабільність Росії принесли нафтові ціни. Знизьте їх удвічі, і настільки ж зменшиться рівень стабільності". Чи стала Росія менш стабільною після падіння цін на нафту?

Ціни в середньому не скоротилися вдвічі. Тому що $100 за барель і вище – це дикі ціни, в середньому було $70–80, а зараз – $50. Тобто вдвічі менше буде тоді, коли ціна на нафту сягне, скажімо, $20. Тоді в Росії можуть бути дуже великі проблеми. Наразі ж економічний стан погіршився, зростає рівень безробіття. Але російська держава, як і американська, вливає гроші в економіку. Щоправда, інвестує їх не у споживачів, а переважно у великі підприємства й монополії. І за рахунок цього стабільність утримується.

А за кордоном дедалі частіше говорять про те, що російська влада ледве втримує ситуацію в країні під контролем.

Ви маєте на увазі бунти, настрій людей?

Зокрема й соціальні настрої. Наприклад, ті ж самі протести з приводу підвищення мита на ввізні автомобілі.

Я не згодна з оцінкою західних експертів. Узагалі, коли читаю західну аналітичну пресу або якісь великі статті в The Times, The Washington Post чи в інших виданнях, помічаю: незважаючи на те, що західні журналісти перебувають у Росії, вони не розуміють, що тут відбувається. А як свідчать усі соціологічні опитування, у Росії більшість населення в сьогоднішніх економічних труднощах звинувачує США або перекладає свої проблеми на керівництво країни. Інша справа, що є мінімальна група людей, які розуміють, наскільки поглибила кризу неправильна політика влади. Однак це мікроскопічна група. А більшість вважає, що все було добре з корупцією й іншими речами, але Захід і долар вирішили свої проблеми за рахунок інших країн, зокрема й Росії. Тому реального бунту немає. Є окремі спалахи, страйки. Наприклад, підвищення мита для автомобілів із Далекого Сходу. Що нового у страйках з цього приводу? Нічого. Коли виникало питання про те, щоб заборонити автомобілі з правим кермом, тоді теж починалися страйки й мітинги. Оскільки в цьому регіоні є багато людей, які займаються цим бізнесом і їздять на дешевих, але чудових японських та корейських автомобілях. Цього разу проблема полягає в тому ж самому – навіть після підвищення мита купувати "Жигулі" невигідно. Проблему, до речі, не вирішено. В АвтоВАЗ обсяги продажу автомобілів так і не збільшились. Але й бунту серйозного немає. У людей посилилось негативне ставлення до того, що відбувається у країні взагалі, поглибилася ненависть до чиновників. Однак це не активні дії, не перехід до серйозного опору. Звичайно, влада дуже нервує. Усе перебільшує, вважаючи, що все потрібно утримувати, оскільки країна вибухне в будь-який момент. Тому що ті, хто прагне утримати владу в будь-який спосіб, завжди живуть такими страхами. А страх, як відомо, має великі очі. Але у населення немає настрою для протестів. Щодо цього я не згодна з радикальною опозицією – з Гарі Каспаровим та іншими. Вони стверджують, що ось ще трохи – і народ піде. Та нікуди він не піде. Народ заглибився у власні особисті проблеми, і до політичного протесту йому дуже далеко. Тому що з об'єктивних причин найсильніша криза вибухнула влітку, через уповільнений спад в Америці, а потім, відповідно, звалилася на нас.

Тобто говорити про те, що може сформуватися критична маса людей, які виступлять проти влади, поки що не доводиться?

Поки що – ні. Якщо криза триватиме вісім–десять років, а ціна на нафту впаде до $25 – тоді звичайно. Хоча й це буде протест не середнього класу, а з націоналістичним чи лівим ухилом. Тому що звільняють переважно робітників великих підприємств, які й здатні вийти на вулиці. От їх бояться реально. Адже робочий клас довго терпить, а потім виходить і зносить усе на своєму шляху. Саме через страх перед цим протестом постійно реструктуризують борги великих підприємств.

Кажуть, що між командами Медвєдєва й Путіна відбувається конкуренція за вплив. Коли в інтерв'ю ВВС нещодавно запитали у Медвєдєва, хто керує Росією – він чи Путін, то президент розсміявся і відповів, що, звичайно, він. Наскільки сьогодні сильний тандем Путіна й Медвєдєва?

Я не уявляю собі, що від Медвєдєва як президента варто було очікувати іншої відповіді. Президент завжди говоритиме це в президентських чи навіть напівпрезидентських республіках.

Тут є дві версії. Згідно з першою, існуючий тандем – це добрий і злий слідчі, які грають у парі. І реально всі важелі у Путіна, а Медвєдєв розігрує партію діалогу із Заходом і з опозицією, щоб, по-перше, не довести невдоволення населення до рівня активних виступів, і щоб люди все-таки розуміли, що вони живуть у демократичній країні. А по-друге, щоб в умовах глобальної кризи і нового порядку денного якось налагодити відносини з президентом Бараком Обамою.

Але є й інша версія – у цьому тандемі неймовірний конфлікт. Один дійсно передбачає збереження статус-кво того режиму, який був побудований, а інший хоче модернізації. Я не можу вам сказати, яка моя думка з цього приводу, адже політика в Росії непублічна й непрозора. І насправді ніхто не знає, що відбувається. Навіть той, хто говорить, що знає, блефує.

Уявляєте собі, хоча б гіпотетично, такий же гострий публічний конфлікт між Путіним і Медвєдєвим, як між Тимошенко і Ющенком?

Гіпотетично такий конфлікт, як у вас, я не уявляю, і його не буде. Тому що у вас, нехай навіть жахлива у плані поведінки, але все-таки демократія, де обидві сторони, як усередині помаранчевої коаліції, так і всередині парламенту й виконавчої влади, володіють рівними силами й можливостями. У когось є одні фінанси й політичні структури, а в когось – інші. Усе це конкурує, вирує, призводить до того, що Росія невдовзі може довести Україну до банкрутства, але це зворотний бік демократії. Це дуже складна штука, коли під час перехідного періоду самі лідери не готові до якогось політичного компромісу. Це одна історія. Але у нас все-таки інший режим. У нас все це – частина вертикалі: що парламент, що прем'єр-міністр, що президент. Вони можуть не для широкої публіки про щось не домовлятися, конфліктувати, навіть на особистому рівні. Можлива якась конкуренція на рівні апаратів, тіньових лідерів і тіньових команд президента і прем'єра. Особливо, якщо зважати на те, що глава уряду користується величезною популярністю, і за ним стоять дуже сильні фінансові кола. Але в найближчі п'ять років я не бачу жодних обставин для того, щоб ситуація вибухнула так само, як в Україні.

Сміття з хати не виносять?

Не виносять, бо ця хата – це єдина вертикаль. Її почав робити, фактично не усвідомлюючи цього, Борис Єльцин, а Путін завершив.

Хто може прийти на зміну Медвєдєву й Путіну?

Ну, цього я не знаю. Ви маєте на увазі – в якому році?

До речі, це теж цікаве питання.

Так. Зараз у Медвєдєва який термін?

Поки що перший.

Ну, тоді на це немає шансів. Це або знову Медвєдєв, або повернеться Путін. Усе. Ніхто інший не проглядається.

Тобто вони робитимуть ротацію в цьому, так би мовити, вузькому й майже сімейному колі?

Ні, це не сімейне коло, там є деякі суперечності. Це зовсім різні команди. Але якщо буде все добре, то Медвєдєва можуть переобрати на другий термін, а відтак після кризи може повернутися Путін, якщо захоче знову вийти на формальну політичну арену й самостійно вести переговори з президентами інших провідних країн. Однак, за великим рахунком, це нічого не змінює. Ось що буде далі – невідомо.

США намагаються примиритися з Росією. Чи надовго? Реакція Москви на військові навчання НАТО в Грузії показує, що в РФ до цього примирення не готові.

Росія і США із фази дійсно сильної конфронтації переходять зараз до дуже складних компромісних переговорів. По-перше, для забезпечення нормального товарообігу й нормального економічного співробітництва в умовах глобальної кризи. Росії не потрібні жорсткі економічні опоненти. Однак зрозуміло, що демократи, як добре не виглядали б вони в особі Обами, все одно є частиною системи США, де існують республіканці й демократи. Перші завжди дбали лише про приватні інтереси військового блоку й великого бізнесу, другі – про свободу торгівлі, конкуренції, поширення прозорих демократичних правил гри, вони завжди були менш агресивними. Але при цьому демократи завжди претендували на те, що США – провідна держава, і вона визначає порядок денний. Америка в особі Обами все одно виступатиме за однополярний світ.

У рамках діалогу Росія і США можуть знайти компроміси. Насамперед це спільні заходи щодо протидії агресії в Афганістані. Можуть компромісно розв'язувати проблеми з Іраном, тому що Обама не налаштований розпочинати там воєнні дії з вимогою роззброєння. Відтак США і РФ могли б знайти якісь спільні позиції з приводу поступового виведення американських військ з Іраку, могли б разом шукати там нафтові ресурси. А от щодо поширення ПРО і захисту Грузії – то тут ситуація міняється дуже швидко. У самій Грузії вже є величезна опозиція до Саакашвілі, якого сильно підтримував Буш. Зрозуміло, що США не визнають незалежності ні Південної Осетії, ні Абхазії, і світова спільнота не робитиме цього. При цьому Захід захищатиме Грузію й повільно, але акуратно просуватиме її в НАТО. США в особі Обами теж вирішуватимуть проблеми розширення і зміцнення НАТО в сучасному світі, можливо, з більш мирним порядком денним. Тобто буде все те ж саме, але дещо м'якше.

Чи не склалося у вас враження, що США готові йти на поступки, а Росія – ні?

У Росії ніхто не готовий на жодні компроміси. Росія завжди виступала проти розширення НАТО, однак НАТО розширювалося. РФ завжди виступала за прискорене входження у СОТ і при цьому досі не вступила туди. Зараз у США є певний інтерес щодо координації дій в Афганістані та Ірані, і ось на цьому ґрунті вони можуть знайти хоч якісь компроміси. Якщо за президентства Обами і Медвєдєва Росія увійде до СОТ, це буде непогано.

В Україні, можна сказати, саме у розпалі передвиборна президентська кампанія. На вашу думку, Росія робитиме ставку на конкретні прізвища? І чи намагатиметься перешкодити комусь із кандидатів прийти до влади?

Мені здається, що Росія довго й наполегливо намагалася це робити. Спочатку доволі відверто, потім – спокійніше. Загравала то з Януковичем, то з Тимошенко. Але це все одно виливається в газові скандали і в абсолютну непередбачуваність у самій Україні. А в Україні просто неможливо відстежити внутрішні течії через те, що постійно змінюються союзи. Тобто взагалі нічого зрозуміти неможливо, і, думаю, Росія цього разу поводитиметься більш нейтрально.

Читати інтерв'ю повністю можна тут

Юрій Онишків,