У 2009 році при виконанні службових обов'язків у світі загинули 99 журналістів. Як повідомили у вівторок на брифінгу в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку представники Комітету захисту журналістів (КЗЖ), цей показник є рекордним з 1992 року, коли КЗЖ почав вести подібну статистику, передає ИТАР-ТАСС.

Виконання службового обов'язку стало причиною загибелі двох журналістів в Мексиці, двох - в Афганістані. По одному представнику ЗМІ в минулому році було вбито в Нігерії, Венесуелі, Непалі, Туреччині, Азербайджані, Індонезії, Колумбії, Ізраїлі, Мадагаскарі, Ірані, Кенії та Сальвадорі.

Всього з 1992 року було вбито 801 журналіста. Попередній сумний рекорд був встановлений нещодавно, в 2007 році: 67 вбитих журналістів, але тримався він зовсім не довго, зокрема, тому, що в 2009-му на Філіппінах була влаштована різанина, в якій загинув відразу 31 представник преси.

У цілому в різних країнах світу в ув'язненні зараз знаходяться 150 журналістів, причому 60 з них - в Ірані, де, за даними КЗЖ, влада де-факто поставили цю професію поза законом, передає Бі-Бі-Сі.

Особливо вразливі перед репресіями, відзначає організація, представники Інтернет-журналістики: на їх число припадає більше половини всіх випадків ув'язнення працівників преси. Щодо цього пальма першості, як і в попередні 10 років, належить Китаю: у цій країні на сьогоднішній день за гратами перебувають 24 журналісти. Слідом за КНР в цьому списку Іран, Куба, Ерітрея і Бірма.

Виступаючи на прес-конференції, влаштованій у штаб-квартирі ООН, представники Комітету із захисту прав журналістів підкреслили: міжнародний тиск залишається найбільш ефективним методом боротьби як з урядовими репресіями щодо преси, так і з іншими приватними особами та організаціями, що здійснюють напади на працівників ЗМІ.

Ще одним інструментом протидії репресіям і цензурі стали в останні роки так звані "нові ЗМІ" - Інтернет-блоги та соціальні мережі.

Проте Комітет зазначає: такі держави як Китай чи Туніс знаходять способи блокувати ці технології і повертати їх вістря проти самих журналістів. А влада Ірану, наприклад, використовує соціальні мережі для полювання на дисидентів і репортерів.

"Щоб створити безпечні умови для існування живої і вільної преси в різних країнах світу, - пише у вступі до доповіді виконавчий директор Комітету захисту журналістів Джоель Саймон, необхідний новий-стратегічний підхід, який дозволить притягнути вбивць до відповідальності, скоротити кількість ув'язнених журналістів і підтримати репортерів, які працюють у вигнанні чи в репресивному оточенні".

У країнах колишнього СРСР ситуація далека від ідеальної

Ситуація в країнах пострадянського простору далека від ідеальної. Так, в Україні, відзначаючи факт арешту колишнього співробітника МВС у справі про вбивство Георгія Гонгадзе в 2000 році, автори в той же час констатують "сильний політичний тиск", який чиниться на засоби масової інформації.

Схожі тенденції спостерігаються і в Грузії: "політизація телевізійних випусків новин внаслідок маніпуляцій з боку уряду" і "створення перешкод для роботи мовників, що орієнтуються на опозицію" - при тому, що лише 7% населення мають доступ до Інтернету.

Деяке поліпшення ситуації КЗЖ відзначає в Білорусії. Тут, за даними комітету, 13 незалежних газет опинилися в "чорному списку" підконтрольних державі розповсюджувачів. Але з іншого боку, як пишуть автори доповіді, "адміністрація частково переходить до менш репресивної тактики, щоб заручитися прихильністю ЄС".

Гірше йдуть справи в інших державах пострадянського простору.

Росія за даними Комітету знаходиться на четвертому місці в світі за кількістю вбитих журналістів і на дев'ятому за числом нерозкритих убивств журналістів.

У 2009 році за свою професійну діяльність заплатили життям три журналісти - Наталія Естемірова, Анастасія Бабурова і Тельман Алішан. Останній був убитий в 2008 році, однак тоді КЗЖ не включив його ім'я в свій список, тому що не до кінця були з'ясовані обставини загибелі журналіста.

У Росії 19 журналістів було вбито, "щоб помститися за їхню професійну діяльність. Тільки в одному випадку вбивці були засуджені".

Після нульових років XXI століття, які автори документа називають "смертоносним десятиріччям" російської преси, з'явилося відчуття того, що влада може взяти на озброєння дещо інше ставлення до ЗМІ.

"У липні (2009 року) президент Дмитро Медведєв заявив, що вбивць журналістів необхідно притягнути до відповідальності, - нагадує Комітет із захисту журналістів. - Проте ні на московських вулицях, ні в неспокійних республіках Чечні і Дагестані груба дійсність не змінилася".

Особливу увагу автори документа звертають на важкі умови, в яких працюють представники преси, що критикують Кремль, - і приводять кілька прикладів: "Два журналісти, убитих в 2009 році (Анастасія Бабурова і Наталія Естемірова), працювали в одній і тій же "Новій газеті"; п'ятеро журналістів і редакторів цього видання були вбиті в цьому десятилітті. У 2009 році п'ятеро журналістів були жорстокого побиті в різних містах Росії після публікації репортажів на чутливі теми, у тому числі про корупцію в уряді і зловживанні службовим становищем. У 11 випадках протягом цього року журналістам, їхнім ЗМІ або їхнім рідним погрожували, їх переслідували, змушували відмовлятися від взятої теми або притягали до суду за заполітизованими звинуваченнями".

Крім вбивств, Комітет відслідковує й факти переслідування, залякування журналістів і проведення політично мотивованих судів над ними. Таких випадків протягом 2009 року в Росії Комітет зафіксував 11.

У правозахисній сфері КЖЗ відзначає, що після приїзду до Москви Барака Обами і його зустрічі з Дмитром Медведєвим, російська влада "погодилася відновити розслідування здійсненого в 2004 році вбивства Пола Хлєбнікова, редактора журналу Forbes Russia, і домовилася вести його в співпраці з міністерством юстиції США".

КЖЗ відзначає якийсь обнадійливий розвиток подій у справі про нерозкрите вбивство у 2006 році кореспондента "Нової газети" Анни Політковської: Верховний суд Росії скасував постанову про виправдання трьох обвинувачених у пособництві вбивству і направив справу на повторне прокурорське розслідування.

У свою чергу в Узбекистані, зазначають експерти КЗЖ, не припиняються арешти журналістів, а "співробітники спецслужб встановили жорстку цензуру". У той же час в Киргизії побито четирьох журналістів - і ніхто з винних досі не заарештований; при цьому залишається нерозкритим здійснене в 2007 році вбивство Алішера Саіпова, а в сусідньому Казахстані "набирає чинності репресивний закон про ЗМІ, що вводить обмеження на публікації в Інтернеті".

Не краще йдуть справи і в Південному Кавказі. У Вірменії, за даними Комітету, поліція не вживає заходів за численними повідомленнями про напади на журналістів; в той же час "ЗМІ переходять під контроль уряду або лояльних йому осіб".

В Азербайджані, як говориться в доповіді, 68-річний Новрузалі Мамедов, який редагував свого часу газету, що нині вже не існує, помер у в'язниці "після того, як йому відмовили в наданні медичної допомоги", а журналісти, що критикують владу, опиняються за гратами за звинуваченням у наклепі та хуліганстві.