Повідомлення преси про передбачувані
плани замахів на Путіна з’являлися в
2000 році, в жовтні 2003-го, в жовтні 2007-го,
у 2008-му відразу після виборів. Можливо,
все це правда, пишуть західні ЗМІ, проте
їхні коментарі рясніють питаннями. Все
передбачувано: зловмисники – чеченці,
які мають зв’язки з Заходом. “Національний
лідер” не вперше вибудовує свою
кампанію на страхах і постаті ворога.
“Можливо, все це правда”, – пише
The Independent у редакційному коментарі до
повідомлення російського телебачення
про підготовку замаху на Путіна. Британцям
не личить насміхатися над версією
російської влади, і все ж вищезгадане
повідомлення “не може не викликати
підозр, що в грі бере участь щось інше
або щось додаткове”.
Заява влади Росії та України про
викриття терористів, які планували
вбивство Путіна, викликала у багатьох
недовірливий подив, тому що цю інформацію
оприлюднено лише за кілька днів до
виборів, зазначає кореспондент The
Independent Шон Уокер. Переказавши сюжет
“Першого каналу”, автор знаходить
в історії “очевидні прогалини”.
Він пояснює, що кортеж Путіна складається
з багатьох машин, їде дуже швидко, рух
на його маршруті перекривають.
“У російській блогосфері спосіб і
момент, обрані для замаху, були широко
висміяні”, – зауважує автор. Зі свого
боку, офіційний представник “Першого
каналу” заявив: всі, хто вважає, що це
лише піар-хід, “психічно нездорові”.
Якщо ви плануєте відправити лідера
великої держави на той світ, то резонанс
буде максимальним, якщо ви зробите це
в розпал виборчої кампанії, зауважує в
блозі на сайті The Financial Times Ніл Баклі.
“Але у випадку прем’єр-міністра РФ
Путіна “змови” з метою його вбивства,
схоже, спливають в період виборів так
регулярно, що виникають підстави для
підозр”. Кремль роками вдосконалював
політтехнології для поліпшення іміджу
“національного лідера”.
План замаху – вибух у момент, коли
кортеж стрімко несеться по широкому
проспекту, – здається не дуже правдоподібним,
вважає автор. “Але один з головних
питань: чому влада вважала за потрібне
опублікувати інформацію про плани
замаху – правдиву чи ні – саме тепер”,
– пише автор: судячи із соцопитувань,
Путін переможе вже в першому турі.
До виборів президента Росії залишається
менше тижня, і передвиборна кампанія
набирає похмурий або принаймні
ексцентричний оборот, вважає Le Temps. Путін
фокусує свою кампанію на “боротьбі
із зовнішнім ворогом”, а віддані
Кремлю ЗМІ згущують параноїдальну
атмосферу, повідомляючи про змову проти
прем’єра.
Повідомлення прокремлівського
телебачення про спробу теракту через
майже два місяці після описуваних подій
і перед самими виборами негайно викликало
сумніви у російської блогосфери та
експертів, пише кореспондент. Зокрема,
він наводить думку політолога Ігоря
Буніна: це маневр для мобілізації
електорату, який, втім, може дати і
зворотний ефект, переконавши опозиційний
електорат йти на вибори.
Путін, який почав кампанію з теми
“стабільності”, останнім часом
виголошує промови з войовничим відтінком,
закликаючи своїх послідовників до
“битви за Росію” із загадковим
противником, мовиться в статті. Тим
часом його прихильники намагаються
відполірувати імідж мужнього керівника,
не соромлячись використовувати навіть
сексуальні мотиви, пише видання, натякаючи
на передвиборний ролик, що порівнює
перше голосування зі втратою цноти.
Все передбачувано: зловмисники –
чеченці, які мають зв’язки із Заходом,
пише оглядач журналу Time Саймон Шустер.
Правда, 2 лютого в Інтернеті з’явилося
відеозвернення Умарова, в якому він
наказує терористам припинити атаки на
мирне населення Росії і нападати тільки
на силовиків і чиновників. “Іншими
словами, Путін залишається дозволеною
мішенню. Але використання агентів із
Заходу ніколи не було властиве для
умаровського різновиду тероризму”.
Твердження російського телебачення,
що організатор замаху жив і навчався в
Лондоні, дозволить зарахувати до
підозрюваних кілька “улюблених
страшил Путіна”, припускає Шустер,
згадуючи про Березовського і Закаєва.
Зі свого боку, Березовський у вчорашньому
телефонному інтерв’ю виданню заперечував,
що причетний до московських мітингів
або до підготовки замаху. “Я православний
християнин, так що я відкидаю насильство
в принципі”, – пояснив він. На його
думку, історія про замах – ймовірно,
“чергова спроба заявити:” Дивіться,
яка важлива фігура – наш дорогий вождь,
дивіться, в якій він величезній небезпеці”.
Краще б до передвиборної стратегії
Путіна залучили дружину Людмилу, пише
The Guardian: росіяни схильні до шанування
традиційних сімейних цінностей.
Востаннє Путін показався на публіці
разом з дружиною в жовтні 2010 року, під
час перепису населення. Питання про те,
де буде Людмила Путіна після того, як
її чоловік повернеться на пост президента,
не отримав висвітлення в російській
пресі, йдеться в замітці під назвою “Чи
постраждають шанси Путіна на обрання
від чуток “про дружину, заслану в
монастир”?”.
За інформацією, яка з’явилася днями,
Путін, ймовірно, міг стати жертвою
замаху. Ніхто не знає, чи правда це,
“проте не викликає сумнівів, що
“національний лідер” вибудовує
свою кампанію на страхах і постаті
ворога – причому вдається до цієї тактики
не вперше”, – пише кореспондент
тижневика Focus Борис Райтшустер.
“Як щось само собою зрозуміле – не
гірше за тост перед кожною перехиленою
чаркою горілки – за Володимира Путіна
офіційні повідомлення про всілякі
погрози починають множитися саме
напередодні виборів. Так було в 1999 році,
коли вибухи бомб і війна в Чечні полегшили
йому шлях у Кремль. У 2004 році незадовго
до виборів він відправив у відставку
прем’єр-міністра, якого пізніше затаврували
як людину Вашингтона. У 2008-му було
розкрито змову, метою якої оголосили
вбивство Путіна, – тоді, щоправда, в
президентське крісло був посаджений
його ставленик Дмитро Медведєв. Багато
жителів країни, – продовжує знавець
російських реалій Райтшустер, – вважають,
що інформація про нібито розкриті плани
терористів, озвучена безпосередньо
перед виборами, – ніщо інше, як передвиборний
маневр старого і, очевидячки, нового
президента”.
В ході аналізу передвиборної тактики
кандидата Путіна стає очевидним, що
колишній офіцер КДБ щиро вірить в те,
що перебуває в стані війни, мовиться
далі в статті. “Лейтмотивом передвиборної
кампанії Путіна стає твердження, що
перемога опозиції неминуче призведе
до громадянської війни, що за критиками
Путіна стоять зовнішні сили, які хочуть
дестабілізувати і поневолити Росію.
Традиція підживлювати образ ворога йде
корінням ще в радянське минуле, проте
так палко і майже “на грані фолу”,
як в ході нинішньої кампанії, ця карта
не розігрувалася з часів розвалу
Радянського Союзу. Страх перед
“помаранчевим” сценарієм набрав
параноїдальних рис. Райтшустер вважає,
що це не дивно:” Клану Путіна, що
складається з його друзів, товаришів
по КДБ і сусідів по дачі, є що втрачати”.
Як і інші правителі-“довгограї”
, Путін втрачає зв’язок з реальністю –
зокрема й тому, що фактично ніхто з його
найближчого оточення не ризикує перечити
йому, вважає автор. “І коли Путін
обурюється з приводу дій НАТО, коли каже
про війну або заявляє про масштабні
плани з озброєння, він не жартує. Здається,
він щиро переконаний в тому, що за
протестами в Москві стоять американці
і найважливішою зовнішньополітичною
метою Вашингтона є ніщо інше, як
поневолення Росії”. Подібний напрям
думок маскує від нього гірку правду про
те, що він сам, його політика і насамперед
фатально помилкові оцінки останніх
місяців стали причиною, що змусила його
підданих вийти на вулиці, пише Райтшустер.
Але замість самокритичної оцінки Путін
позиціонує себе як останню надію і
бастіон, як царя, який має врятувати
імперію від зовнішніх ворогів.
Переклад InoPressa
