| Сьогодні в Горі наче нічого й не нагадує про те, що два роки тому російські винищувачі бомбардували місто, перетворивши його на руїни. Між будинками знову росте трава, а на дитячих майданчиках чути голоси дітей. І тільки метрова скульптура, виготовлена зі спотворених сталевих прутів і залишків підірваних гранат, нагадує про війну Росії і Грузії. “Дерево життя” – так називається ця скульптура – символ переживань мешканців Горі, а також їхніх зусиль впоратися з наслідками війни, яка зникла з перших шпальт видань, пише Berliner Zeitung. |
Ескалація конфлікту між Москвою і Тбілісі навколо Південної Осетії і
Абхазії, які оголосили про свою незалежність, сталася в ніч проти 8
серпня 2008 року. Грузія далі наполягала на тому, що обидві республіки є
її невід’ємною частиною, Росія ж усіма силами прагнула підтримувати
сепаратистські настрої в регіоні, оповідає автор.
Після того як грузинські військові почали наступ з метою повернути
контроль над регіоном, російські війська відповіли просуванням в центр
Грузії. Через два дні після початку військових дій, нагадує видання,
росіяни атакували з повітря розташований за яких 60 км від грузинської
столиці Горі, в результаті чого загинули мирні жителі. Російські танки
увійшли до міста, щоб потім повернутися до Південної Осетії і, як і в
Абхазії, стати “гарантами миру”.
Комісія при ЄС, створена для розслідування обставин тієї війни, хоч і
визнала відповідальність президента Саакашвілі за початок військової
операції, проте звинуватила Росію в неадекватно жорсткій реакції і
масових провокаціях. Як пише автор публікації, про те, що криється за
офіційними формулюваннями, як ніхто інший знають жителі самого Горі.
Тамар Карелі, лікар станції невідкладної допомоги, прийшла на роботу 9
серпня раніше звичайного – того дня очікували потоку постраждалих
біженців з розташованої лише за 20 км Південної Осетії. Незабаром вона
побачила у небі російський вертоліт, що кружляв над будинками. Спочатку,
розповідає жінка, вона подумала, що пілот заблукав. Проте сьогодні вона
розуміє: те, що сталося пізніше, не залишає сумнівів щодо справжніх
намірів російських військових, адже перед будівлею стояли машини швидкої
допомоги з чітко позначеними червоними хрестами – пілот не міг цього не
бачити. Молоденька лікарка не чула вибуху касетної бомби – вона
пам’ятає тільки, як її відкинуло ударною хвилею, та ще біль від осколків
бомби. Після проведеної операції жінка перебувала в комі три доби, у
результаті поранення вона втратила одну нирку.
“Коли Тамар розповідає свою історію, її обличчя подібне до маски. Вона
не всміхається, її карі очі дивляться серйозно і сумно”, – продовжує
автор. Тамар знову взялася до роботи, проте досі її не покидає страх, що
в повітрі з’явиться вертоліт і всі повториться знову: хоч як би там
було, російські військові досі в Південній Осетії.
“На вулицях Горі панує звична суєта. Жінки перемовляються з продавцями
овочів, пекарі пропонують свій товар, а за ринковою площею туди-сюди
снують невеликі вантажівки”. І тільки Йосипові Сталіну
російсько-грузинський конфлікт, здається, просто так не минувся. Як пише
видання, 25 червня 2010 його статую зняли з постаменту на головній
площі міста і відправили до музею його імені. Свого часу, продовжує
автор, навіть Микита Хрущов не ризикнув чіпати цей пам’ятник у рідному
місті диктатора, де його вважали перш за все великим сином батьківщини, а
не вбивцею. “Але нинішньому керівництву Тбілісі культ Сталіна і
монумент у Горі вже давно стали більмом на оці. Вони не збігалися з
образом сучасної Грузії за версією президента Саакашвілі”. За словами
працівників музею, після війни з Росією шанувальників диктатора значно
поменшало. “Дивним чином Сталін раптом став росіянином”, – зазначає
автор.
Тепер на місці пам’ятника Сталіну буде зведено монумент жертвам
сталінізму, радянської окупації і війни 2008 року. “Те, що в цьому
монументі буде об’єднана пам’ять про злочини Сталіна з війною за
правління Путіна, свідчить, наскільки ускладнені сьогодні відносини між
двома сусідніми країнами”, – зауважує автор.
За офіційними даними, кількість “внутрішніх” біженців у Грузії
перевищила дві сотні людей. За словами міністра у справах інтеграції
Тимура Якобашвілі, йдеться про “етнічні чистки”.
Як пише далі автор статті, лінія фронту між Росією і Грузією через два
роки після закінчення військових дій має вигляд все більш тимчасової:
військові пости по обидва боки кордону, який Тбілісі називає
адміністративним поділом території, мішки з піском, обтягнуті сіткою
камуфляжу, а обабіч укріплень – в однаково розслабленому стані
перебувають як грузинські, так і російські військовослужбовці.
Переклад InoPressa
