Поки у Франції говорять про порятунок
Греції і рекапіталізацію банків,
Німеччина намагається зробити політичні
висновки з нинішньої кризи. Якщо впаде
валютний союз, то зруйнується внутрішній
ринок, а потім і митний союз ЄС, зазначають
оглядачі, не відкидаючи гіршого сценарію.
Чехія, Польща та Угорщина засумнівалися
у привабливості євро. Єврозону міг би
врятувати Китай, але якою ціною?
Керівництво Німеччини намагається
зробити політичні висновки з нинішньої
кризи єврозони: якщо французи залишаються
в рамках, встановлених фінансовими
ринками, то німці оперують політичними
термінами, як це властиво зрілій
парламентській демократії, пише оглядач
Le Monde Арно Лепармантьє. Він підкреслює,
що питання порятунку єврозони – “політичне
питання, тому що на кін поставлено все
європейське будівництво, починаючи з
1945 року”.
18 жовтня Ніколя Саркозі попереджав:
“Через десять днів вирішиться наша
доля. Ті, хто знищить євро, відповідатимуть
за відновлення конфліктів на нашому
континенті”. Гендиректор СОТ Паскаль
Ламі каже: “Реальність нагадує про
себе тим, хто хотів запровадити євро
без політичного союзу. Сьогодні ми
робимо крок вперед і два назад: якщо
зруйнувати валютний союз, то зруйнується
внутрішній ринок, а потім і митний союз.
Кожен виявиться сам по собі у ще більш
глобалізованому світі”.
Париж і Берлін життєво зацікавлені в
порятунку євро, продовжує оглядач.
Франція, яка вже впродовж 60 років
намагається зробити Європу важелем
свого впливу, може втратити найбільше.
Доля Німеччині теж пов’язана з єдиною
валютою: вона зацікавлена в добробуті
сусідів, котрим продає свою продукцію.
Нині німцям доводиться миритися з
економічним урядом, який припускає
фінансову допомогу найслабшим і спільне
управління фінансами, і вони змушені
визнати, що одна маленька країна може
стати ахіллесовою п’ятою та завалити
всю Європу. Німеччина готова взяти на
себе відповідальність і заплатити, але
натомість вона вимагатиме право контролю
над фондами і бюджетною політикою інших
європейських країн, вважає Лепармантьє.
Що стосується французів, то їм доведеться
зробити “стрибок у федералізм”. З
моменту запровадження євро Франція
відмовлялася збалансувати свої фінанси
під тим приводом, що це заважає її
економічному зростанню. І тепер назріває
серйозний конфлікт між романо-європейськими
країнами, які вважають за краще вдатися
до інфляції задля зниження європейських
боргів, і німецькими прихильниками
строгої бюджетної політики, спрямованої
на відновлення конкурентоспроможності,
котра загрожує дефляцією. Крім того,
французи ніколи не робили вибору на
користь політичної Європи, зауважує
оглядач.
На даний момент у європейців є два
варіанти поведінки, підбиває підсумок
Лепармантьє. Перший – це лінія поведінки
Сильвіо Берлусконі, який зволікає й
ігнорує заклики Меркель і Саркозі.
Другий – варіант Сапатеро, котрий, як
грішник, що кається, не чекаючи на
заклики, проводить політику суворої
економії і готовий навіть втратити
владу.
Боргова криза дещо охолодила запал
держав, які прагнули увійти в зону євро,
йдеться в іншому матеріалі Le Monde. З
моменту проведення саміту у Варшаві 14
жовтня Чехія, Польща та Угорщина
демонструють негативний настрій.
“Валютний союз готовий перетворитися
на союз трансфертів і боргів, отож варто
почекати, щоб подивитися, в якому напрямі
просуватиметься зона євро, – заявив
прем’єр-міністр Чехії Петр Некас. – Уряд,
який я очолюю, не встановив і не
встановлюватиме дату долучення до
єврозони”.
Румунія, яка з 2009 року живе в умовах
жорсткої економії, планувала вступити
до зони євро до 2015 року, тепер Бухарест
говорить про 2018 рік. Що стосується
Болгарії, то, за словами прем’єр-міністра
Бойко Борисова, вступ до зони євро – “це
щось, за чим ми спостерігаємо з обережністю,
бо не знаємо, як будуть розвиватися ці
процеси”.
Пекін міг би врятувати Європу за
допомогою своїх валютних резервів,
обсяг яких сягає трильйонів доларів,
однак, як пише Sueddeutsche Zeitung, ціна такого
порятунку була б занадто висока.
Наразі країни єврозони ведуть дискусії
за двома сценаріями збільшення ресурсів
Європейського фонду фінансової
стабільності EFSF до трильйона євро і
більше. Перший варіант передбачає
покупку інвесторами держоблігацій
слабких країн єврозони із застереженням,
що в екстреному випадку фонд візьме на
себе частину збитків. Другий варіант
пропонує задіяти Китай: поряд з EFSF слід
створити додатковий “резервуар”
для залучення коштів з країн, що не
входять до ЄС, як-от КНР. На думку голови
Європейської ради Германа ван Ромпея,
ці опції можуть і комбінуватися.
“План дуже привабливий: грошей
потребує не тільки Греція, яка стоїть
на порозі банкрутства, а й Португалія,
Ірландія, Італія та Іспанія, а у китайців
грошей надлишок. Більшість валютних
резервів Китаю зосереджена в американських
держоблігаціях, але він в останні роки
намагається знизити свою залежність
від долара”, – мовиться в статті.
За оцінками економістів, комуністичний
Китай вже інвестував чверть своїх
резервів у європейські цінні папери.
“Проте, про яку конкретно суму йдеться,
визначити непросто: китайська сторона
вперто мовчить щоразу, коли мова заходить
про цифри, і європейські країни часто
не знають, хто купує їхні боргові
зобов’язання”.
Економісти не сумніваються: Пекін
зацікавлений у допомозі Європі, оскільки
ЄС є його найважливішим торговельним
партнером. Тимчасом згода китайців може
мати свою ціну: у відповідь Пекін може
зажадати від європейців визнання Китаю
ринковою економікою, і така угода
закріпить роль КНР як політичного та
економічного “важкоатлета”, зазначає
видання.
Переклад InoPressa
