20 років тому провалом закінчилася
спроба державного перевороту, спрямована
проти президента СРСР Михайла Горбачова.
Сьогодні тогочасні змовники відчувають
себе мало не переможцями: демократія в
Росії стала сприйматися як лайка,
чиновники на власний розсуд трактують
закони, а цинізм був зведений у ранг
нової державної ідеології, пише
кореспондент Focus Борис Райтшустер.
“Коли перед об’єктивами телекамер
з’явилася людина, якій вдалося навести
жах на весь світ, найважливішим його
посланням були не сказані ним слова, а
його руки: Геннадій Янаєв, віце-президент
СРСР, друга людина в державі після
Михайла Горбачова, позиціював себе як
нового керівника країни. На підтвердження
своїх домагань до столиці за його
вказівкою були введені танки, а спецзагони
КДБ приведені в стан підвищеної
боєготовності. Але його руки тремтіли,
– продовжує Райтшустер, – як у абітурієнта,
який ось-ось провалиться на усному
іспиті”.
А незадовго до цього нещодавно обраний
президент РРФСР Борис Єльцин, виступаючи
з танка перед Білим домом, стиснувши
кулаки, закликав дати рішучу відсіч
путчистам на чолі з Янаєвим.
“Багато радянських громадян, що
звикли за десятиліття радянської ери
шукати правду між рядків і знаходити
її в символіці, зіставивши ці кадри,
абсолютно ясно усвідомили: путч близький
до провалу”.
“Радянські” яструби “скрегочучи
зубами терпіли реформатора Горбачова
з його перебудовою, – продовжує коментатор.
– Чашу терпіння переповнило його рішення
перетворити Радянський Союз у Федерацію
незалежних держав”. Протягом трьох
днів організований ними ГКЧП тримав у
напрузі весь світ. На якийсь момент,
згадує автор, здавалося, що Радянський
Союз може відродитися у своїй попередній
формі.
Путчисти зробили ставку на швидку
перемогу і прорахувалися, говориться
в статті. І це при тому, що в їхніх руках
була сконцентрована вся влада.
“Те, що на перший погляд виглядало
як “хепі-енд” для батька перебудови,
на ділі обернулося трагедією. Вже через
два дні після остаточного провалу путчу
з’ясувалося, що ролі в московському
покері за владу поділені по-новому:
(…) тепер вирішальне слово було за
Єльциним. Він заборонив діяльність
Компартії, генсеком якої Горбачов все
ще залишався. Перед об’єктивами телекамер
Єльцин принизив свого суперника, пальцем
вказуючи йому на ті місця в документах,
які слід було зачитувати, і на ті, де
ставити підпис. Горбачов став “кульгавою
качкою”, а запланований до підписання
Союзний договір – макулатурою”.
У ці дні, коли в Росії з нагоди 20-ої
річниці згадують серпень 1991 року,
створюється відчуття, що більшість
росіян витіснили з пам’яті ті події.
Причина цьому є, упевнений кореспондент:
“Більшість жителів країни асоціюють
події тих днів не з перемогою над
авторитарним режимом, а з розвалом
Радянського Союзу”. “Найбільшою
геополітичною катастрофою XX століття”
назвав його Володимир Путін, в цілому
показавши ставлення до цієї події в
народі.
Сам Єльцин – і автор вважає це однією
з найсерйозніших його провин – пізніше
зрадив те, що виглядало як російський
демократичний експеримент. Мова йде
про антиконституційний розпуск парламенту
в 1993 році, а також його наказ відкрити
вогонь по Білому дому, біля стін якого
він відстоював за два роки до цього
право Росії на демократичний вибір.
“Єльцин зробив ставку на вільний
капіталізм у самій його розв’язаній
формі; приватизація перетворилася на
розбійницький набіг, в результаті якого
люди з його оточення стали мільярдерами,
а решта народу поринула у злидні”, –
пише Райтшустер.
“Герой 1991 своїми руками демонтував
пам’ятник самому собі; демократія в
Росії перетворилася на лайку (…), а люди
стали сумувати за радянськими часами”.
Як зауважує далі автор, в Росії так і
не відбулася переоцінка ролі КДБ в
історії країни. Більше того, “співробітники
КДБ – і насамперед Володимир Путін –
займають сьогодні провідні позиції в
політиці та економіці. У сьогоднішній
Росії в їх руках зосереджена така влада,
про яку в Радянському Союзі вони могли
тільки мріяти. (…) У перевиданих
підручниках історії Сталіна вшановують
як великого державного діяча, а путчисти,
відбувши нетривалі терміни ув’язнення,
вийшли на свободу – багато хто з них
зробили кар’єру в новій системі. Горбачов,
навпаки, вважається в Росії зрадником
“.
Багато росіян, швидше за все, забули,
що саме Горбачову вони повинні бути
вдячні за те, що багато мрій радянських
громадян тепер стали реальністю:
з’явилася можливість подорожувати,
висловлювати свою думку, відкрився
доступ до критичної інформації.
“Проте всі ці та інші особисті
свободи дісталися росіянам чималою
ціною: росіяни втратили ту безпеку, яка
була гарантована – хоч і на низькому
рівні – в СРСР. У сьогоднішній Росії ні
на що не можна покластися – ні на закон,
ні на порядок, ні на соціальну систему
“, – продовжує автор.
“Корупція і всесилля чиновників
досягли таких масштабів, які не були
притаманні навіть радянській епосі.
Критики заговорили про неофеодалізм:
державні чиновники трактують закони
на власний розсуд і можуть набивати
кишені до тих пір, поки демонструють
лояльність режиму. (…) Всупереч всім
легендам про боротьбу з олігархами:
каламутні ділки з потрібними зв’язками
при Путіні так само швидко і не менш
сумнівними шляхами, ніж при Єльцині,
заробляють свої мільярдні статки “,
– зауважує журналіст.
Як пише далі німецький оглядач, знавець
російських реалій, російська “політична
система несе в собі гени своєї попередниці,
системи радянської. Не держава слугує
людині, а людина служить державі.”
Демократура “в Росії ґрунтується на
насильстві та погрозах, відході від
реальності і її прикрашанні (…). Сьогодні
все відбувається поза сумнівом, більш
цивілізовано, ніж у попередні часи: вовк
вбрався в овечу шкуру. Кремль більше не
витрачає мільйонів на ГУЛАГ, йому
достатньо показових процесів, арештів
і загадкових смертей. (…) З Дмитром
Медведєвим Росія отримала ліберальну
“вітрину”: політик, відкритий світу,
розумний, але позбавлений будь-якої
влади”.
Щодня росіянам з екранів телевізорів
пропонується видимість реальності,
новині сюжети, які більше нагадують
сеанси психотерапії, ніж журналістику.
Вироки суддям диктуються по телефону,
а проти жменьки демонстрантів кидаються
тисячі поліцейських. “На відміну від
Радянського Союзу, йдеться не про
ідеологію, а про гроші”, – зазначає
автор.
“Через 20 років після провалу путчу
в країні все ще живуть не громадяни, а
піддані, які вже перестали дивуватися
або чинити опір відведеної їм ролі. Вони
пішли з головою у боротьбу за виживання
і хоча б за мінімальний добробут. Вони
пристосувалися. Радянський Союз мертвий.
І тим не менше він всюди “, – резюмує
Борис Райтшустер.
Переклад Inopressa.ru
