вперше довели, що спільне проживання
та інтимні стосунки значно збільшують
у мозку людини кількість нейрорецепторів,
сприйнятливих до “гормонів прихильності”
– окситоцину і вазопресину, пише
“Комсомольська правда” з посиланням
на журнал Nature Neuroscience.
За словами науковців, ці гормони
стимулюють бажання спілкуватися з
партнером і бути до нього ближче.
Окситоцин звільняється у жінок під час
оргазму, а при пологах цей гормон
допомагає скороченню м’язів. Вазопресин
у чоловіків заохочує ревнощі, тобто
інстинкт захищати свою територію і
кохану від можливих суперників.
Фахівці провели експеримент з
мишами-полівками. Досі вважалося, що
вони генетично схильні до моногамних
стосунків. Однак з’ясувалося, що після
спарювання, хоча ДНК і не змінюється,
гени в організмі мишей починають
працювати трохи інакше, на деякий час
зміцнюючи прихильність до партнера.
Науковці встановили, що прихильність
до певної особи протилежної статі можна
викликати і без попереднього спарювання
– за допомогою спеціальних ін’єкцій.
Аналогічним “штучним” методом, за
допомогою певних речовин, що блокують
рецептори окситоцину і вазопресину,
фахівці хочуть навчитися “нейтралізовувати”
закоханість або запобігати їй.
Автор дослідження Мохамед Каббадж
вважає, що це відкриття – серйозний крок
у розробці нових лікарських препаратів,
здатних позбавити психологічних проблем,
що виникають через розлучення і нещасливу
любов.
Зазначимо, окситоцин часто називають
“гормоном любові”: він зміцнює
соціально-психологічні зв’язки, покращує
емоційне взаєморозуміння між закоханими
і між батьками та дітьми. При цьому у
нього є і негативні ефекти: він зменшує
довіру до сторонніх, іноді навіть
провокуючи необґрунтовану агресію до
чужої людини. Тобто, дія окситоцину
сильно залежить від соціального
контексту, від того, з ким і в яких
стосунках перебуває індивідуум.
