Сьогодні, 23 серпня, Україна відзначає День Державного Прапора. Звичне полотнище із двох смуг має значно довшу історію, ніж наша незалежна держава, а за право підняти його ще кілька десятиліть тому можна було потрапити до радянського табору.

Державне свято запровадили у 2004 році указом президента України. Дату обрали напередодні Дня Незалежності, хоча сам прапор отримав офіційний статус ще у січні 1992 року. Проте його історія почалася задовго до цих рішень.

Сьогодні в рамках рубрики "Повертаємо українське" з нагоди Дня Державного прапора поговоримо про історію та маловідомі факти про наш стяг.

Сучасного прапора в часи Русі чи козацтва не існувало. Князі, міста та військові загони мали власні хоругви, які могли відрізнятися кольорами, формою та зображеннями. Проте поєднання синього і золотого вже тоді було добре знайоме на українських землях.

Як пояснює Український інститут національної пам’яті, ці барви використовували в символіці Руського королівства за часів короля Данила у 13 столітті. У Грюнвальдській битві 1410 року воїни Львівської землі виступали під синім прапором із золотим левом, який спинався на скелю.

У козацькі часи єдиного загального прапора також не було. Зустрічалися червоні, малинові, білі та сині полотнища. З 18 століття частину полкових і сотенних прапорів Війська Запорозького виготовляли з блакитної тканини, а жовтою фарбою наносили хрести, зорі, зброю та постаті святих.

Отже, синій і жовтий не з'явилися раптово. Спочатку вони жили в гербах та військових знаменах, а вже потім склалися у знайомий нам двоколірний стяг.

Як прапор без лева підняли у Львові

Переломним став 1848 рік. Європою прокотилася "Весна народів", і українці Галичини створили у Львові Головну Руську Раду. Вона повернула давній знак із золотим левом на синьому тлі та визнала жовтий і синій національними кольорами.

Місцевим загонам були потрібні прапори, але швидко виготовляти складні полотнища із зображенням лева було важко. Набагато простіше виявилося зшити разом дві смуги тканини. Так почали масово з'являтися двоколірні прапори. 25 червня 1848 року один із них підняли над Львівською ратушею.

Поступово синьо-жовті полотнища поширилися Галичиною, Буковиною та Закарпаттям. Ними прикрашали українські свята, народні віча й пам'ятні заходи.

Який прапор використовувала Українська Народна Республіка

Після падіння російської імперії у 1917 році сині та жовті прапори заповнили вулиці українських міст. На великій маніфестації в Києві 1 квітня майоріли сотні таких стягів. Тоді порядок кольорів ще не був остаточно усталений, тому на старих світлинах можна побачити обидва варіанти.

Саме звідси походить популярна історія, що буцімто прапор Української Народної Республіки був жовто-блакитним, а Павло Скоропадський згодом його "перевернув". Але документи цього не підтверджують.

В ухвалених українськими урядами документах 1918 року фігурував синьо-жовтий порядок із синьою або блакитною смугою вгорі. Зокрема, 27 січня Центральна Рада затвердила такий прапор для військового і торговельного флоту УНР.

Блакитно-жовтий стяг став державним прапором Західноукраїнської Народної Республіки, а у 1939 році його закріпила у своїй Конституції Карпатська Україна.

За прапор можна було потрапити до табору

Після захоплення України більшовиками синьо-жовтий прапор опинився під забороною. радянська влада вважала його проявом "українського націоналізму", вилучала полотнища та переслідувала людей, які наважувалися їх вивішувати.

Одна з найвідоміших історій сталася 1 травня 1966 року. Працівник Віктор Кукса і студент Георгій Москаленко зняли червоний прапор із будівлі Київського інституту народного господарства та підняли замість нього власноруч пошитий синьо-жовтий стяг. Вони хотіли, щоб його побачили учасники першотравневої демонстрації.

КДБ шукав чоловіків 9 місяців. Після затримання Москаленка засудили до трьох років, а Куксу до двох років таборів суворого режиму.

Як прапор повернувся до Києва

Навесні 1990 року українські стяги почали з'являтися над міськими радами. Першим містом став Стрий на Львівщині. Згодом прапори підняли у Дрогобичі, Львові, Тернополі, Житомирі та інших містах.

24 липня 1990 року синьо-жовте полотнище освятили біля Софійського собору, а потім величезна колона пронесла його Хрещатиком. О 19:00 прапор підняли біля Київради. На акцію, за різними оцінками, зібралися до 200 тис. людей. Це сталося за 13 місяців, тобто більше, ніж за рік, до проголошення незалежності.

Ще один історичний стяг з'явився у Верховній Раді ввечері 24 серпня 1991 року. Після ухвалення Акта проголошення незалежності група депутатів урочисто внесла його до сесійної зали. Сьогодні саме цей Прапор Незалежності зберігається у спеціальному почесному порталі парламенту.

4 вересня синьо-жовтий стяг підняли над будівлею Верховної Ради. Спочатку поруч із ним залишався червоно-синій прапор УРср, але невдовзі радянське полотнище прибрали.

Коли прапор офіційно став державним

28 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила постанову про Державний Прапор України. Документ встановив його точний вигляд: дві рівні горизонтальні смуги, синя вгорі та жовта внизу. Співвідношення ширини полотнища до довжини становить 2:3.

У 1996 році статус прапора закріпили у статті 20 Конституції України.

Найвідоміше пояснення кольорів — синє небо над золотим пшеничним полем. Воно давно стало частиною української культури, хоча на законодавчому рівні офіційно не встановлюють значення для кожної окремої смуги.

Україна століттями боролася за право піднімати свій прапор. Не просто як державний символ, а як знак життя, свободи та права залишатися собою. Ця боротьба триває і сьогодні. Десятки тисяч українців уже віддали за неї життя, здоров'я, тисячі військових та цивільних досі перебувають у російському полоні, а ті, хто ще в строю — продовжують боротьбу.

Над звільненими містами й селами синьо-жовтий стяг піднімають одним із перших. На тимчасово окупованих територіях люди ховають прапори від обшуків, залишають на вулицях жовті стрічки та чекають на повернення України. Стяг, за який колись відправляли до радянських таборів, знову став символом спротиву та обіцянкою повернення додому.

Боремося.

Донатимо.

Віримо.

Український прапор ще майорітиме над кожним нашим містом і селом, які сьогодні залишаються в окупації.