Мабуть, жодна попередня президентська кампанія і кандидат, що переміг, стільки разів не змушували аналітиків говорити про "вперше в історії", утім, найчастіше із негативним підтекстом. Вперше спецслужби і 44-й президент Барак Обама заявили про іноземне втручання у виборчий процес однієї із найбрудніших президентських кампаній в американський історії. Дональд Трамп також найнеулюбленіший президент в історії США на час своєї інавгурації. Його рейтинг, за даними компанії CBS, за два дні до інавгурації становив лише 40%. Це в той же час, як рейтинг його попередника Барака Обами, за тим-таки опитуванням, сягав 62%.

Трамп перший після Джорджа Вашингтона, який складав присягу у 1789 році, президент без політичного чи військового досвіду, що теоретично могло б передбачати багато позитивних і нестандартних ходів у політиці, так потрібних, аби боротися із тероризмом, гібридними війнами та популізмом, якби 45-й американський президент сам не був представником останнього напрямку. І саме популістськими пунктами була просочена його інавгураційна промова. Дехто, як-от Ед Люс із Financial Times, теж вирішив, що цю промову можна було б назвати і "найбільш ксенофобською в американській історії". Говорячи про ксенофобію Трампа, Люс порівнював його промову із промовою Обами у 2009 році, де той обіцяв "простягнути руку Ірану, якщо той погодиться розтиснути свій кулак". Натомість Трамп обіцяв стерти "ісламський тероризм з лиця землі".

Трамп також пообіцяв в інавгураційній промові перестати "захищати кордони інших держав" та "субсидіювати їхні армії". Ці позиції різко протирічать позиціям міністра оборони у кабінеті Дональда Трампа генерала Джеймса Меттіса, який виступає за тіснішу співпрацю із союзниками. Крім того, він критикував попереднього президента Барака Обаму за м'якість його позиції по Криму та Донбасу.

Правило-порада від 45-го американського президента у промові "купувати американське та наймати американців" звучало так, наче це радить президент, обраний у минулому столітті. Щодо цих пунктів та повторювання фрази "America First", яка є відгомоном американського ізоляціонізму напередодні Другої світової і була табу протягом останніх двох поколінь, як пишуть коментатори видання Vox, адже крім того асоціюється із антисемітизмом, зауважила у своїй колонці для Washington Post Енн Епплбаум: "Ми живемо у час, визначальним для культури якого є розруха, підприємництво, інновації, різноманіття, ризик та зміни. Проте багато людей мріють про стабільність, безпеку, гомогенність і навіть расову чистоту та світ, де США завжди та назавжди не має перед собою викликів. Проте бажання повернути годинник назад таке сильне та переконливе і так апелює до "справжніх американців", які його підтримують, "забутих жінок та чоловіків" інавгураційної промови, що привезло до президентства Дональда Трампа".

Напередодні інавгурації до медіа просочилася інформація про те, що Дональд Трамп та його команда хотіли інавгураційну церемонію у російському чи північнокорейському стилі - із танками та ракетами. Цей тривожний дзвінок вже не єдиний. Пізніше вже під час інавгурації до департаменту внутрішньої політики Білого Дому надійшов е-мейл від команди Трампа із вимогою закрити акаунт департаменту у Twitter після твіта-порівняння присутніх на Національній алеї у Вашингтоні під час інавгурації Барака Обами у 2009 та нинішньої церемонії, що теж виглядає як рішення у стилі диктаторів зі згаданих вище країн. Кількість простих громадян, які прийшли цього року на церемонію, і справді була надзвичайно низькою, і фото-порівняння вщерть заповненого простору, про що режисер Стівен Спілберг зауважив, що навіть для зйомок фільму складно стільки зібрати, і напівпорожньої алеї вчора поширювалося Мережею зі швидкістю світла.

Поки складно робити якісь однозначні висновки, але 45-й президент так чи інакше не стане "сірою мишею" американської історії, надто зважаючи на його жорсткі тональності під час промов, незвичні для американського вуха, пише Ольга Ворожбит у статті "Перший після Вашингтона" у виданні "Тиждень".

Після інавгураційної промови Дональда Трампа всі крихітні надії, що залишалися, швидко розмилися. Дехто ще очікував, що Трамп як президент не буде схожим на обраного президента і учасника кампанії. Його промова була достатнім підтвердженням того, що він не змінився. Навпаки, зі своїм дискурсом "Америка понад усе" він навіть зробив акцент на найбільш неліберальних та ізоляціоністських позиціях. Його дискурс, який повністю охоплював популістські заяви, є безпрецедентним, щонайменше після часів Ендрю Джексона (7-го президента США, 1828-1837), в американській історії.

Філософія мільярдера становить пряму загрозу для демократії США. Звинувачення істеблішменту, частиною якого він є, маючи при цьому намір бути представником народу проти посередницьких органів, включно з судовою системою і Конгресом, про які він ніколи не згадував, лише сприяють всім видам себелюбства й обмеженого світогляду, він, як видається, стає основною проблемою для ліберальних сил у США. Все вказує на те, що його дискурс був більше безпосередньо натхненний його ультраправим радником Стівеном Бенноном, колишнім керівником фейкових новин на расистському сайті Breitbart News, ніж поміркованими республіканцями. Деякі з його заключних зауважень щодо різноманітності і єдності американського народу, незалежно від їхнього походження, кольору шкіри та соціального становища, та схвалення ним традиції свободи, як видається, були суто риторичними. Не дивно, що європейські крайні праві лідери аплодували цій промові, яку виголосили у власних країнах француженка Марін Ле Пен, голландець Герт Вілдерс та німкеня Фрауке.

Багато коментаторів також справедливо зазначило, що й Путін міг би висловлювати подібні речі. Деякі дуже класичні фрази, які ми зазвичай мали в дискурсах обох республіканських і демократичних президентів, ніколи не з'являються у промові Трампа: це ясно показує зневагу до свободи, прав людини та демократії вдома і за кордоном. З Трампом не тільки Америка більше не є "незамінною нацією", якою вона мала намір бути більше ніж одне століття, але він може її перетворити на одну з найбільш дестабілізівних держав.

Проте коли йдеться про саму Америку, то порівняння з Росією, очевидно, не має значення. На відміну від Росії, США мають сильне й активне громадянське суспільство, справжню систему стримувань і противаг із судовою системою і Конгресом та з урядами штатів, а також традиції свободи і незалежності. Сполучені Штати мають здатність до опору, чого немає в автократичних країнах. Будь-яка спроба президента стати таким собі диктатором приречена на провал. Проте в найближчі тижні і місяці матиме місце стрес-тест для тих установ, на які світ повинен звернути увагу, оскільки його результати будуть вказувати на те, в якому напрямі, швидше за все, буде рухатись зовнішня політика і політика безпеки США.

По-перше, Конгрес повинен затвердити чи не затвердити деякі кандидатури Трампа на посади в уряді. Якщо Конгрес затвердить декого з тих, хто має очевидний конфлікт інтересів чи насправді не прагне просувати за кордоном ліберальні принципи, особливо щодо порушення Москвою міжнародного права, це сигналізуватиме про відсутність незалежності і мужності законодавчої гілки влади і свідчитиме про похмурі прогнози щодо майбутньої американської політики.

Отже, це буде передвіщати, що учасники кампанії "ніколи Трампа" у Республіканській партії програли битву всередині політичної сили. По-друге, більшість фахівців у Вашингтоні досі міркує над питанням: хто буде керувати? Деякі вважають, що тріумвірат Білого дому - Беннон, Прібус та його зять Кушнер - домінуватиме у більшості напрямів політики Трампа з нахилом у гірший бік. Деякі додають генерала Флінна у цей список. Очевидно, існують конкуруючі погляди щодо Росії та Китаю між ними і деякими з кандидатур у кабінет, як-от міністр оборони генерал Маттіс, керівник ЦРУ Майк Помпео і посол США в ООН Ніккі Хейлі. Досі невідомо, чи будуть вони мати право голосу або, принаймні, впливу на ключові питання. По-третє, також є безпрецедентним те, що з боку президента немає призначень на посади старших державних службовців, а більшість високопоставлених фахівців-республіканців у сфері безпеки, схоже, не готові працювати з адміністрацією Трампа. По-четверте, тривають розслідування щодо можливих зв'язків між деякими членами команди Трампа і російськими офіційними особами й агентами під час кампанії. Дехто досі очікує, навіть без великої надії, що це може призвести до процедури імпічменту.

Та хоч би якими були ознаки того, що приховав чи підтвердив у своїй інавгураційній промові Трамп, вона є джерелом глибокої стурбованості для Європи і вільного світу. Крім того, сам факт загравання 45-го президента з Володимиром Путіним і, як показало недавнє інтерв'ю європейським газетам, повне сприйняття позиції Кремля щодо НАТО, Brexit, Європи, Сирії та України, а також його новий ізоляціонізм не додають заспокійливих перспектив.

У своїй інавгураційній промові Трамп прямо заявив, що він не має наміру захищати інші країни, що він не хоче платити за воєнні операції за кордоном, і, таким чином, допомога демократії, включно з правозахисниками і вільними засобами масової інформації, та захист інших країн, навіть якщо тим загрожуватимуть агресивні держави, не буде надалі справжньою проблемою для Америки.

З обранням Трампа насправді розпочалося похмуре ХХІ століття. Нам тільки залишається очікувати, що він не тільки заплющуватиме очі на російську агресію, ай не буде навіть звинувачувати Москву за це, а також не буде демонструвати будь-яке співчуття та моральну підтримку. Єдина надія людей, які прагнуть свободи і демократії, - покладатися на підйом Європи. Якщо європейські лідери не готові зробити цього, то це покладе край сподіванням на мирний і більш справедливий світ, про який говорили європейські ліберали після закінчення Другої світової війни і падіння Берлінської стіни. Настав час дослухатися цього пророцтва, пише Ніколя Тензер, директор Паризького центру вивчення та осмислення політичних рішень (CERAP) у статті "Новий неліберальний порядок Трампа і занепад демократичних цінностей" спеціально для газети "День".

Коли стало ясно, що Дональд Трамп перемагає Хілларі Клінтон, команда фантастично-сатиричного серіалу "Чорне дзеркало" зробила заяву в офіційному Twitter проекту: "Це не наш епізод. Це не маркетинговий хід. Це реальність". Реальність така, що до моменту інавгурації Трампа мало хто сприймає його як політика - в ньому бачать людину з шоу-бізнесу.

Він вів власне реаліті-шоу, любив засвітитися в кіно в ролі себе коханого. Він і раніше для публіки був не так бізнесменом, як смішним чуваком, який виконує роль мільйонера і плейбоя. Світові лідери опинилися в незручній ситуації, коли з'ясувалося, що Клінтон програла: багато хто за час передвиборчих перегонів встиг прокоментувати Трампа у висловах, які взагалі-то недозволені навіть щодо кандидата в президенти. Вони говорили про Трампа з тієї вседозволеністю, з якою кінокритики відгукуються про акторів.

Хтось знає, як Трамп збирається не допустити третьої світової або дати раду економічній кризі? Зате всі в курсі, що він вважає Меріл Стріп найбільш переоціненою актрисою і висміює Арнольда Шварценеггера за низькі рейтинги його телешоу.

Стріп, до речі, перша почала. Виступаючи на церемонії вручення "Золотих глобусів", оголосила, що найгіршу роль у сезоні зіграв Трамп: її промова потіснила котиків у соцмережах. Сценарист Аарон Соркін (до речі, в його фільмографії - "Американський президент" з Майклом Дугласом у головній ролі) на наступний день після перемоги Трампа публікує слізливого листа до дружини і дочки. Про те, що "боротьба не закінчена, вона тільки починається" і "Америка не перестала минулої ночі бути Америкою" (от халепа, Соркіна ж вважали людиною з бездоганним смаком). Найпопулярніший жарт про зміну господаря Білого дому і той має назву популярного серіалу: "Помаранчевий - новий чорний".

Обраний президент і публіка на взаємне задоволення вважають за краще не залишати зони комфорту, яким для них є шоу-бізнес. Схоже, обидві сторони бояться викриття. Ну так, Трамп брутальний, хамовитий і непередбачуваний. Але це ж він просто в образі. Не здав ще й профспілкового квитка в гільдії кіноакторів, пише Наталія Кандаурова в статті "Трамп як шоу. Як президент США стер грань між життям і серіалом" у виданні "Фокус".