аспекти Паралімпіади в Лондоні.
“Високотехнологічна Паралімпіада:
перегони в розпалі” – так названа
стаття в Independent. “Інженери, для
яких більш звична робота над бойовими
літаками і болідами “Формули-1″,
забезпечують спортсменам-інвалідам
виграшну перевагу”, – пише оглядач
Саймон Асборн.
Власне на Олімпіадах в цілому роль
сучасних технологій велика як ніколи,
зазначає видання. Нещодавно французи
навіть звинуватили британців в тому,
що їхні велосипеди забезпечені якимись
“секретними колесами”.
“Але саме на Паралімпіадах наука і
техніка здатні насправді дати крила
мріям спортсменів”, – пише автор.
Мабуть, найзнаменитіший приклад –
пристосування, за допомогою яких бігає
Оскар Пісторіус.
“Правда, деякі країни заявляють:
дорожнеча пристроїв, які покликані
зрівняти шанси спортсменів, може
створювати несправедливі переваги. В
Камбоджі найбільший відсоток людей з
ампутованими кінцівками, але з грошима
туго. На Паралімпіаду в Лондон ця країна
надіслала лише одну людину”, – йдеться
в статті.
І все ж Паралімпійські ігри – арена,
де демонструються надлюдські сили і
мужність, пише автор. Він нагадує, що
прообразом таких змагань у Британії
були ігри для спинальних хворих у 1948
році. Тодішні інвалідні коляски були в
10 разів важчі за сучасні.
Видання описує деякі новинки техніки,
використовувані паралімпійцями.
1. Протези для бігу, що складаються з
більш ніж 80 шарів вуглецевого волокна.
Південноафриканець Пісторіус користується
протезами Flex-Foot Cheetah – це перша модель,
яка “запасає” енергію на манер
пружини.
2. “Біонічний скафандр”, завдяки
якому паралізована лижниця Джейн
Сомербі, чемпіонка Олімпіади у Ванкувері,
знову навчилася ходити, а бігунка Клер
Ломас змогла подолати дистанцію
лондонського марафону.
3. Легкі і точно вивірені пандуси для
гри в кулі – одного з паралімпійських
видів спорту, – якими користується
британська збірна. На думку автора, вони
забезпечують максимальну влучність.
4. Інвалідні візки для британських
гонщиків випробовують в аеродинамічній
трубі.
“Паралімпіада розпочалася з “Великого
вибуху” – сповіщає в заголовку The
Times. Церемонія відкриття була гімном на
славу науки, вважає оглядач Саймон
Барнс.
Автор радить читачам не називати
паралімпійців “мужніми”, а просто
захоплюватися, здобувати для себе уроки
і заздрити. Власне, слово “мужній”
взагалі краще забути: на Паралімпіаді
мужність – лише “базова умова участі”,
все одно що високий зріст для баскетболіста
або велика маса тіла – для борця сумо.
“Справа фізично здорових людей –
зробити так, щоб мужність була не аж
такою важливою необхідністю, полегшити
життя в нашому непривітному, важкому,
легковажному світі”, – радить оглядач.
Паралімпіади можна назвати
“політкоректністю на межі божевілля”,
– зауважує автор. Якщо Олімпіада славить
людей з досконалими тілами, то Паралімпіада
– гімн людям з недосконалими тілами, які
намагаються як можуть. “Але спорт –
це, врешті-решт, не прагнення до
досконалості, а природжена тяга людини
до змагання”, – пише автор.
На Паралімпійських іграх спортсменів
ділять на численні категорії відповідно
до їхніх фізичним можливостям. Але, на
погляд автора, це ненабагато відрізняється
від розподілу на вагові або вікові
категорії в спорті загалом, а також від
системи гандикап у гольфі і поло.
“Якщо Паралімпіада – і справді
політкоректність на межі божевілля, то
я щодня дякую за це Богу”, – пише автор.
Ще 50 років тому змагання інвалідів
сприймалися британцями як неприємне
видовище: “а нині, якщо присутність
інвалідів нам неприємна, вихованість
все ж змушує нас цього засоромитися”.
Автор підкреслює: саме завдяки
політкоректності його син Едді, який
народився з синдромом Дауна, живе
активним і радісним життям – суспільство
приймає його, бачить у ньому людину.
Переклад InoPressa
