Сонячний цикл безпосередньо впливає
на коливання клімату в Північній півкулі
– зменшення потужності ультрафіолетового
випромінювання в сонячний мінімум
виявилося причиною аномально холодних
зим у високих широтах в Європі, Азії і
Північній Америці, заявляють кліматологи
в статті, опублікованій в журналі Nature
Geoscience.
Останні 400 років спостережень за Сонцем
свідчать, що наше світило проходить
певні періоди зростання і зниження
активності, що змінюють одне одного
приблизно через 11 років. Період найвищої
сонячної активності називається сонячним
максимумом, найменшої – сонячним
мінімумом, передає РИА “Новости”.
Сара Інесон з Центру вивчення клімату
імені Хадлі в місті Ексетер (Великобританія)
і її колеги побудували кліматичну
модель, що враховує коливання сонячного
циклу і їх вплив на океанічні течії. Для
цього вчені вивчили дані, зібрані
супутником SORCE за останні сім років.
Сонячна обсерваторія SORCE була запущена
американським аерокосмічним агентством
NASA в січні 2003 року. Станція стежить за
змінами в інтенсивності випромінювання
Сонця в декількох спектрах – видимому,
інфрачервоному та ультрафіолетовому.
Інесон і її колеги виявили, що сучасні
кліматичні моделі завищують силу
ультрафіолетового випромінювання під
час сонячного мінімуму приблизно в 4-6
разів, у порівнянні з даними SORCE. Як
відзначають кліматологи, ультрафіолет
є основним джерелом “підігріву”
нижніх шарів атмосфери Землі. Навіть
невеликі зміни в силі випромінювання
ведуть до серйозних наслідків для
клімату та формування озонового шару,
що захищає живі організми від дії
космічних променів.
Автори статті ввели коливання
ультрафіолетового випромінювання як
додатковий параметр в глобальну
кліматичну модель HadGEM3 і простежили за
змінами клімату протягом 80 років. У цій
моделі враховуються взаємодії між
океанічними течіями і повітряними
масами, в числі яких і так зване
північно-атлантичне коливання (NAO) –
головний “диригент” погоди в
Атлантиці.
Відповідно до моделі Інесон та її
колег, тиск повітря в північних регіонах
Атлантики і Тихого океану в осінній і
зимовий час зростає, тоді як у середніх
широтах воно падає. Приблизно те ж
відбувається в реальності під час так
званої “негативної” фази NAO.
Через різницю в тиску приплив теплої
води в північну частину Атлантики
скорочується, внаслідок чого температура
повітря над північно-східною Європою
і Азією знижується до аномальних значень.
Крім того, кліматологи зафіксували
невеликі зміни клімату на північному
узбережжі Канади і в південних районах
Сполучених Штатів, але вони практично
не впливали на глобальну кліматичну
систему.
Як відзначають Інесон і її колеги,
такі аномалії зароджуються в середніх
шарах атмосфери – мезосфері і стратосфері
тропіків, де температура повітря падає
на 1-2 градуса Кельвіна при переході від
сонячного максимуму до мінімуму. Відносно
холодні повітряні маси переносяться
висотними меридіональними вітрами в
бік Північного полюса. Через це нормальна
циркуляція вітрів в приполярних областях
порушується, і середні денні температури
пізньої осені та зими дещо зменшуються.
Кліматологи вважають, що їх модель і
нові дані з супутника SORCE допоможуть
іншим кліматологам уточнити довгострокові
передбачення кліматичних коливань, які
не “складалися” через неточності
в оцінці сили ультрафіолетового
випромінювання під час сонячного
мінімуму.
Раніше кліматологи готували Україну
до змін клімату.
