На вихідних, з 17 до 19 липня 2009 року в
урочищі Розтоки поблизу с. Липа Долинського
району Прикарпаття
відбулася акція вшанування пам’яті
Героїв старшинської школи УПА “Олені”
та Провідника ОУН Карпатського краю
Ярослава Мельника (“Роберта”). А
ось увечері відбувся фестиваль
патріотичної пісні “Повстанська
Ватра”.
Ось уже 21 рік гірський масив Яворини
збирає патріотів з усіх куточків України
та світу для того, щоб віддати шану
Героям, полеглим за волю України. Цього
року в Карпати приїхали представники
Київщини, Сумщини, Запоріжжя,
Дніпропетровська та інших країв України.
Наметове містечко розташувалося на
березі гірської річки. Очі милувалися
красою Карпат, легені — чистим повітрям,
а слух — української мовою.
На Яворину колони рухалися трьома
маршрутами: лісовими стежками, Хресною
дорогою та екстремальним. Журналісти
Голос UA на РФ обрали
екстремальний шлях. Важкий підйом у
гору, коли обливаєшся потом в поєднанні
з екологічно чистою і надзвичайно
смачною чорницею, яку встигаєш смакувати
дорогою. Крім того неймовірні краєвиди,
які відкриваються перед очима мандрівників
— справжня насолода для душі виснаженої
буденністю і шумом міста.
До нашого “загону екстремалів”
входили представники Луцька, Долини,
Житомира, Львову і власне Києва. Смачна
яфина (чорниця) гальмувала наш порив в
гору, але і надавала нам необхідної
прохолоди і енергії для підкорення цієї
вершини. Молоді люди, серед яких було
подружжя з вагітною дружиною, впевнено
йшли вгору.
На вершині Яворини людей освіжив
літній дощик. Трохи перепочивши і
насолодившись краєвидами Карпат всі
попрямували до бункера провідника
Карпатського краю Ярослава
Мельника-“Роберта”.
Важка стежка, стрімкий
спуск, десь під 80 градусами і перед очима
виринає криївка, де 31 жовтня – 1 листопада
1946 року разом з охороною, дружиною і
сином, загинув крайовий провідник ОУН
Ярослав Мельник – “Роберт”.
Зайшовши до криївки можна відчути на
собі – подих історії. Усвідомлення
того, в яких умовах перебували борці за
волю України, додає ще більше зневаги
до нинішньої влади України, яка за 18
років Незалежності, за яку вмирали і
мучилися ці Герої, так і не змогла їх
визнати на державному рівні.
Пожовкла світлина “Роберта”, ікона
і вишитий заповіт Тарас Шевченка 1945
року — не хитрий інвентар сучасного
музею-криївки.
Історик розповідає, що восени 1944 року
курсанти старшинської школи “Олені”
проходили вишкіл саме в цих місцях. В
жовтні цього року, в нерівному бою з
військами “НКВД”, було знищено штаб
старшинської школи.
Кінець 1946 рік, війна закінчилася, а
війська “НКВД” шукали всіх, хто
боровся за незалежність України. Того
року швидко похолодало. “НКВД”
“прочесувало” ліс і “кати України”
помітили дим чи пару, які йшли з дупла
білки. Власне це дупло і слугувало
димоходом для повстанців.
У той час, у криївці були: крайовий
провідник УПА Ярослав Мельник “Роберт”
з дружиною Антоніною та сином Романом,
провідник СБ “Скала”, з охорони бункера
– “Левко”, “Богдан”, “Марко”, “Іван”,
“Ясний” (наймолодший з усіх — 19 років).
Війська
“НКВД” знайшли криївку. Оточені з
усіх боків повстанці усвідомилии
безвихідь ситуації. Тоді “Роберт”
віддав наказ воякам — стрілятися, щоб
не потрапити до рук катів. Сам Мельник
власноруч застрелив дружину і сина, а
потім застрелився і сам.
Наймолодший повстанець “Ясний”
отримав наказ підірвати криївку, але
цього не трапилось.
“Ясний”
вижив. Після чого за ним закріпилося
клеймо — зрадник. Хоча, достовірної
інформації, що саме трапилося, немає.
Архіви і досі залишаються засекреченими.
А cтаренький “Ясний”, який зараз
живе у Долині, відмовляється розповідати
про події осені 1946. Хоча в 90-х роках він
приходив на вшанування пам’яті Героїв
до бункеру, але після вигуків громади
– “зрадник”, більше сюди ніколи не
повертався.
Також
залишається невідомою доля сина “Роберта”
– дитячий скелет знайдено так і не було.
На цьогорічному
вшануванні, як і щороку, була присутня
донька “Роберта”, якій вдалося
вижити. Повстанці передали її в селянські
родини, де були діти її віку. І так з
родини в родину, ризикуючи власним
життям, селяни врятували життя доньці
“Роберта”.
Зоряної
літньої ночі у таборі відбувся фестиваль
патріотичної пісні “Повстанська
Ватра”, який тривав до третьої години
ранку наступного дня. Колективи з усіх
куточків України співали чудових
повстанських пісень. Більшість з яких,
була добре відома глядачам, які
підспівували, але були і дійсно рідкісні
і невідомі твори. Вразила старенька
подруга-упівка, яка прийшла на милицях
і виконала жіночу повстанську пісню —
яка просто брала за живе.
Також на
фестивалі виступив лідер Всеукраїнського
об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок.
Під час свого виступу, перед учасниками
урочистостей, Тягнибок зазначив:
“Українська держава сьогодні нагадує
корабель, який знаходиться в епіцентрі
розбурханого моря. Окрім велетенських
морських валунів, які повсякчас накривають
цей корабель, його атакують ще й пірати,
вже навіть проникли на нього. А в той
час команда корабля бездіє, спокійнісінько
спостерігаючи за тим, як величезна
морська машина самотужки бореться з
різними стихіями. Більше того, капітан
і боцман цілком зосереджені на війні
між собою. Отак і маємо: корабель
(Українська держава) – покинутий
напризволяще горекомандою (владою),
позбавлений спрямування на жодний з
можливо правильних курсів, наразі
неспроможний побороти щоразу зростаючу
стихію (так звану кризу)”.
Пісня УПА
знову лунала у Карпатах. Молоді і старі
співали, люди, яким потрібно було ще
кілька кілометрів йти додому, не залишали
фестиваль до кінця – повстанська пісня
у Карпатах лунала до третьої ранку.
Вранці
наступного дня відбулася панахида біля
пам’ятника “Роберту”, люди молилися
за повстаців, за Карпати, за Україну, за
всіх нас — українців.
Повертаючись
додому кожен міркував про своє — про
минуле і майбутнє, про героїв і зрадників,
про добро і зло. Але, допоки молодь
пам’ятає і шанує подвиги минулого у нас
є майбутнє, а на святі “Яворина-2009”
була присутня велика кількість молоді,
також дорослі приїздили зі своїми
дітьми, а старенькі раділи — національний
дух не помер, він житиме вічно у кожному
українцеві.
Ілля Абель і Олена Мазур
спеціально для “Голос UA на РФ”
P.S. “Голос UA на РФ”
висловлює глибоку подяку Руслану
Андрійко, одному з лідерів київської
“Свободи”, за запрошення на “Яворину”
журналістів видання.
