Лінгвісти встановили, що поширена на
півночі Пакистану мова бурушаскі, що
вважалася ізольованою, має індоєвропейське
походження і близька до мови стародавньої
Фрігії. Роботі на цю тему присвячений
останній випуск журналу The Journal of
Indo-European Studies, її короткий опис наводиться
на сайті Університету Маккуорі.
Дослідження очолив професор Ілля
Чашуле з сіднейського університету
Маккуорі, який займався проблемою мови
впродовж останніх двадцяти років,
передає Lenta.ru.
Незважаючи на інтенсивні дослідження,
достовірно встановити походження
бурушаскі досі не вдавалося. Існує
гіпотеза, що пов’язує мову з гіпотетичною
сино-кавказькою макросім’єю, що об’єднує
деякі інші ізольовані мови, яка, однак,
не є загальновизнаною. За іншою версією,
бурушаскі пов’язана з єнісейськими
мовами, єдиний представник яких – кетська
мова, що збереглася до наших днів.
Австралійський дослідник аргументує,
що лексико-граматичний аналіз мови
свідчить на користь її індоєвропейського
походження. За його словами, предки
носіїв прийшли на північ Пакистану з
давньої Фрігії, і найбільш близьким
родичем бурушаскі є фрігійська мова,
що входить до палеобалканської групи.
Побічно цю гіпотезу підтверджують і
перекази бурішів, які вважають себе
нащадками Олександра Македонського.
У прес-релізі університету стверджується,
що з аргументами Чашуле на користь
індоєвропейського походження бурушаскі
погодилася велика кількість відомих
лінгвістів (на момент написання замітки
випуск журналу з обговоренням теорії
не був доступний на сайті).
Зараз індоєвропейська сім’я мов є
найпоширенішою в світі. Мовами цієї
групи говорять 2,5 мільярда осіб.
Гіпотетична праіндоєвропейська мова,
що поділилася на всі мови сім’ї, досить
добре вивчена лінгвістами. Згідно з
курганною гіпотезою, що зв’язує
археологічні та лінгвістичні дані,
носії індоєвропейських мов розселилися
по світу з причорноморських степів. У
генетичному плані нащадкам
протоіндоєвропейців зіставляють високу
частоту гаплогрупи R1a1.
