хвилі патріотизму і втоми від бездіяльності
влади кинутися створювати нову державну
армію з добровольців , озброюючи її
всім, що надішлють з різних кінців світу.
На наших очах вже сформували нову армію
із захисту держави, назвавши її
національною гвардією. Нею командують
люди, що опинилися на своїх постах, в
силу слабкості нас як суспільства, які
ніколи не мали повноцінного мандата і
які, фактично, непідконтрольні нам.
Треба розуміти, що війна – це продовження
політики, а не удару в голову надлишків
адреналіну. Тому почати треба не з нової
армії (у нас, до речі, як ми вже бачили,
і стара армія справляється), а з нової
політики (старої політики у нас немає
взагалі) – до неї у нас все ще не дійшли
руки. Коли ми наведемо там порядок, армії
може не знадобитися взагалі, або ми самі
зможемо сформувати свою істинно
національну гвардію, в якій кожен з нас
буде знати, що і від кого він захищає, а
командувати будуть ті, хто займе це
місце по праву, в повному сенсі цього
слова.
Час, коли ми покладали місію захисту
себе на озброєну до зубів державу,
пройшовло безповоротно. Держава виявилася
здатна воювати з нами, і запросто здати
наші інтереси будь-якому сильному
зовнішньому супротивнику. Військова
допомога від “МакКейна і Ко” буде зараз
дуже до речі, але вона нічого не змінить
за великим рахунком, поки ми не візьмемо
на себе відповідальність за свої життя,
життя рідних і близьких. Зробити це
можна тільки зі зброєю в руках.
Для цього нам потрібно беззастережно
визнане державою право на особистий
захист, серед іншого, і від самої держави,
якщо вона вдається до насильства першою.
Озброєні цим правом ми зможемо протиставити
будь-якому агресорові організовану і
ефективну відсіч мінімальними ресурсами.
Нам не потрібні будуть для цього засідання
в ООН і вирази заклопотаності звідусіль.
Не треба намагатися повторювати чужі
помилки і намагатися бути схожими на
сусідні країни. Ми в Україні, а тут тепер
багато що може і повинно бути по-іншому.
