Незалежності України зафіксована 1993
року, найменше – станом на 1 січня 2013
року, пише Тиждень.ua.
Станом на початок 1993 року кількість
українців становила 52 млн 244 тис 100 осіб.
У 2013 році – 45 млн 553 тис.
|
Роки |
|
|
1991 |
51 млн 944 тис 400 |
|
1992 |
52 млн 56 тис 600 |
|
1993 |
52 млн 244 тис 100 |
|
1994 |
52 млн 114 тис 400 |
|
1995 |
51 млн 728 тис 400 |
|
1996 |
51 млн 297 тис 100 |
|
1997 |
50 млн 818 тис 400 |
|
1998 |
50 млн 370 тис 800 |
|
1999 |
49 млн 918 тис 100 |
|
2000 |
49 млн 429 тис 800 |
|
2001 |
48 млн 923 тис 200 |
|
2002 |
48 млн 457 тис 100 |
|
2003 |
48 млн 3 тис 500 |
|
2004 |
47 млн 622 тис 400 |
|
2005 |
47 млн 280 тис 800 |
|
2006 |
46 млн 929 тис 500 |
|
2007 |
46 млн 646 тис |
|
2008 |
46 млн 372 тис 700 |
|
2009 |
46 млн 143 тис 700 |
|
2010 |
45 млн 962 тис 900 |
|
2011 |
45 млн 778 тис 500 |
|
2012 |
45 млн 633 тис 600 |
|
2013 |
45 млн 553 тис |
Демографи вважають, тенденція зниження
кількості населення в Україні пов’язана
зі зменшенням народжуваності та зростом
смертності (депопуляція) українців.
“Депопуляція на загальноукраїнському
тлі триває з 1991 року. Пов’язана вона з
динамікою основних демографічних
процесів. Протягом тривалого часу –
принаймні першого десятиліття з часів
Незалежності смертність в Україні
переважно зростала, а народжуваність
– падала фактично до 2001 року”, –
заявила в коментарі Тиждень.ua завідувач
відділу досліджень демографічних
процесів та демографічної політики
Інституту демографії та соціальних
досліджень імені М.Птухи НАН України
Ірина Курило.
Водночас пік депопуляції припадав на
2001-2002 роки.
“А з 2007-2008 року смертність почала
знижуватися. Але тим не менше, ця різниця
настільки велика, що на сьогодні
вирівнювання цих показників досі не
досягнуто. Тобто певна депопуляція
зберігається і ще певний час буде
зберігатися хоча б і тому, що в Україні
чимало людей похилого віку”, – зазначає
Курило.
За словами експерта, серед інших причин
зменшення українців є і соціально-економічні
проблеми.
“Період поліпшення соціального і
економічного характеру припадав на
2000-2001 роки до 2007-2008 – до фінансово-економічної
кризи. Економічні чинники звісно
впливають як на стан здоров’я і
смертність, так і на народжуваність”,
– додала вона.
З 1994 по 2004 рік, за словами експерта, з
України спостерігалося від’ємне сальдо
міграції – перевищення еміграції над
імміграцією.
“З 2004 року спостерігалося порівняно
невелике позитивне сальдо міграції. У
2006, зокрема, в Україну приїхало 14 тис
осіб, 2007 – 16 тис, 2012 – 61,8 тис. Тобто
показник збільшується, однак на фоні
загальної чисельності у 45 млн пара
десятків тисяч осіб “погоди” не
робить”, – зазначає Курило.
У свою чергу заступник директора
Інституту соціології НАНУ, один із
провідних вітчизняних суспільствознавців
Євген Головаха називає кілька проблем
зменшення населення.
“Серед них: відкриті кордони, занепад
охорони здоров’я, погіршення умов
життя, економічна криза тощо. Проблема
в Україні полягає в тому, що збігаються
кілька негативних обставин, які додалися
до того, що Україна стала урбаністичною
державою і не могла відтворювати
традиційну модель репродуктивної
поведінки”, – вважає він і зауважує,
що питання можна вирішити, змінивши
державну політику.
“За рахунок політики можна уповільнити
цей процес. Якщо ця політика буде
ефективною, то ці зміни не будуть такими
драматичними”, – додав він.
Водночас, за останніми прогнозами
Інституту демографії та соціальних
досліджень імені М.Птухи НАН України,
станом на 2030 рік Україну населятиме
близько 43 млн 174 тис людей, 2040 – 41 млн 339
тис, 2050 – 39 млн 635 тис, 2061 – 37 млн 338 тис.
Як повідомлялося, за роки незалежності
кількість старожилів в Україні зменшилась
майже вполовину. Крім того, 641 село
залишилось безлюдним.
Україна за рівнем народжуваності
має відмінності
Як повідомляє УНІАН, за рівнем
народжуваності, області України
розподіляються на три групи:
– Депресивні (враховуючи дітородну
активність), переважно східні, області,
яким притаманна надзвичайно низька
народжуваність, що не забезпечує
відновлення чисельності населення
(Чернігівська, Луганська, Сумська,
Черкаська та Донецька області);
– Західні – з відносно високими
показниками народжуваності. Західному
регіону властиві порівняно високі
сумарні коефіцієнти народжуваності
(1,2-1,6 дитини на одну жінку). Сюди входять
території, де ще зберігаються традиції
двудітності, які демонструють найменші
в Україні показники поширеності абортів,
з удвічі нижчою від українського рівня
часткою позашлюбної народжуваності;
– До третьої групи відносяться
демографічно старі області центру і
півночі, в яких показники народжуваності
та відтворення населення перебувають
на рівні середньоукраїнських.