Для тих, хто ревно захищає право
російської мови стати в Україні другою
офіційною, буде дуже корисним ознайомитися
з даними аналітичного огляду “Становище
української мови в Україні в 2011 році”.
Його сьогодні – з нагоди Дня української
писемності та мови – презентує в Києві
рух “Простір свободи”, чиї волонтери
за підтримки інтернет-видання “Тексти”
працювали над дослідженням, пише Ліна
Кушнір в статті “Україна з іншим
язиком” в газеті “Україна молода”.
Як зазначають організатори проекту,
з важливих сфер суспільного життя
українська мова сьогодні домінує лише
в середній освіті, кінопрокаті та
офіційному діловодстві. Натомість у
радіо- й телеефірі, сфері послуг, на
ринку преси та книг і досі панує російська.
І це, зауважують автори дослідження, –
потужні чинники русифікації. Адже
телебачення, радіо, ринок преси і
книгодрукування, та й зрештою наше
повсякденне життя (магазини, транспорт
тощо), практично не дає нам вибору: там
лунає здебільшого російська.
Вдумайтеся лишень: російською мовою
в Україні видається 2/3 сумарного накладу
газет і 9/10 – журналів. Понад 87% книжок на
полицях наших книгарень – також
російськомовні (переважна частина їх
– імпорт з Росії). Під час моніторингу
прайм-тайму восьми найрейтинговіших
телеканалів, проведеного волонтерами
“Простору свободи” у жовтні цього
року, лише 22% часу ефіру отримали програми
та фільми українською мовою. 47% часу
займали російськомовні програми, 31% –
двомовні.
Ситуація на радіо – ще гірша. За
підсумками моніторингу прайм-тайму
шести провідних радіостанцій, пісні
українською мовою становили менше 5%
від загальної кількості пісень, що
лунали в ефірі! А парламент ще бере й
скасовує ефірні квоти на українську
музику – мабуть, щоб і ті жалюгідні 5
відсотків з ефіру зникли.
У сфері послуг російська узагалі
почувається, мов у себе вдома. Дослідники
промоніторили заклади харчування та
транспорт у 29 найбільших містах України
(зокрема всі обласні центри). Найбільшої
дискримінації українська мова зазнає
в Макіївці, Луганську, Сімферополі,
Севастополі, Одесі та Запоріжжі. Із 290
закладів харчування, розташованих у
центрі великих міст, лише в 53% з них
вивіска написана українською мовою, у
46% є меню українською, і лише в 34% працівники
відповідають українською мовою
україномовним клієнтам (ще у 8% працівники
перейшли на українську пiд час розмови).
А почути українською відповідь у
довідкових бюро можна лише у двох з
восьми найбільших аеропортів, на 48%
залізничних вокзалів і на 59% автовокзалів.
У цій бочці дьогтю дослідники знайшли
і кілька ложок меду, зазначає “Україна
молода”. Наприклад, 69% фільмів у
легальному кінопрокаті дубльовані або
озвучені українською, решта – 31% – має
українські субтитри. А 82% школярів
навчаються українською (правда, у Криму
таких дітей лише 8%).
У свою чергу Дмитро Гомон у статті
“Сьогодні після обіду всі пишемо
диктант” в газеті “Сегодня”
повідомляє, що всі охочі можуть перевірити
свої знання української мови, написавши
радіодиктант національної єдності.
Його традиційно в День української
писемності проводить Національна
радіокомпанія України. Зазвичай він
проводиться о 16.00, але цього року перенесли
на 13.30. “Диктант триватиме 17 хвилин.
Читати його буде автор підручників з
мови Олександр Авраменко”, – розповів
перший заступник гендиректора НРКУ
Анатолій Табаченко.
Диктант пишемо, сидячи біля радіоточки,
а потім потрібно вислати його для
перевірки на Хрещатик, 26. Перевіряють
роботи, відправлені 9 і 10 листопада.
Зазвичай їх приходить 10-12 тисяч. Найбільш
грамотних чекають призи (гроші, книги).
Серед віп-гостей, яких запросили писати
диктант в прес-центрі НРКУ, – нардепи
Олександр Голуб, Ірина Геращенко та
Ольга Герасим’юк. “Торік переможницею
стала жінка, яка єдина не зробила жодної
помилки, вона – професійний коректор”,
– розповів Табаченко.
Доктор філологічних наук, професор
Класичного приватного університету
Зиновій Партико в своїй статті “Дайош
другу державну мову?!” для газети
“День” пише, що ідея запровадити в
Україні другу державну мову – це насправді
не турбота про мовні права громадян
російської національності України, а
багатоходова комбінація з приєднання
України до Росії. І не треба нас
переконувати в тому, що це не так. Не
тримайте нас за дурнів, панове депутати,
які добиваються визнання російської
другою державною мовою.
Спасибі, ми це вже проходили в історії
України останні 350 років. Наїлися статусу
молодшого брата (чи то пак молодшої
сестри) із колонізацією, заборонами
мови Валуєвськими й Емськими указами,
голодоморами, наказами про виселення
всього населення України на сибірські
простори (наказ 1944 р.) тощо по саме нікуди.
Україна в 1991 р. один раз проголосувала
за свою незалежність (“за” – 91%
населення). Тепер цей показник суттєво
зменшився, але меншим за 50% явно не стає.
Отже, всі ці розмови про другу державну
мову – це спроба супротивників української
незалежності через низку довготривалих
кроків і ходів повернути нас туди, де
ми вже були – в Російську імперію.
А тим, кого цікавить, чи населення
їхніх країн не передумало бути незалежним,
радимо проводити такі дослідження у
своїх власних державах. Проте щось не
чути, аби Франція, Німеччина, Корея, США,
Китай, та ж таки Росія тощо проводили
останнім часом такі референдуми.
А до речі, Росія як багатонаціональна
держава проводила референдум про свою
незалежність і цілісність? Може, хай
покаже нам приклад спершу сама, а потім
повчає інших.
Та й, до речі, чому це російське
дворянство в першій половині ХІХ ст.
перестало розмовляти французькою мовою,
мовою однієї з найпередовіших держав?
Річ у тім, що воно зрозуміло: французькою
мовою Росію не збудуєш. Між іншим, так
само, як не можна збудувати мовою банту
Німеччину, а мовою суахілі – Гондурас.
Зрештою, все ж, незважаючи на зроблений
висновок, скажемо таке: збудувати Україну
російською мовою, якщо дуже постаратися,
все ж… можна! Але тоді ми збудуємо не
незалежну Україну, а Малоросійську
губернію Російської імперії. То що:
знову будемо проводити референдум про
незалежність? Спасибі, ми вже там були…
Підіб’ємо деякі підсумки. Отже, мова
(так само як і чиновницький апарат
кожного народу) – це інструмент (!!!)
побудови держави.
Чи є у нас труднощі з українською, як
державною? Так, звісно є, причому чималі.
Але, наприклад, в Ізраїлі іврит відродили
з однієї тисячі носіїв мови. Тому вихід
один – українську мову необхідно
відроджувати на державному рівні. І
приклади цього – наші президент і
прем’єр-міністр (і це не жартома!).
Автор статті в газеті “День”
звертає увагу на те, що президент, який
ішов на вибори з гаслом “Російська –
друга державна!” – сьогодні вільно
володіє державною. Про передвиборне
гасло він воліє не згадувати.
Прем’єр-міністр, хай із папірця, але
веде засідання Кабінету міністрів
державною мовою. У чому ж річ? Невже вони
“кинули” своїх виборців? Ні, річ у
тім, що, сівши у свої стільці, вони за
деякий час на рівні підсвідомості
відчули, що мова – це інструмент побудови
держави (хоча то їм може й не завжди до
смаку, але, так би мовити, місце сидіння
визначає напрям думок). Мова – це прибутки,
які йдуть у кишені їхніх однопартійців
із цієї ж України. А коли йдеться про
прибутки, то добра та мова, яка ці прибутки
забезпечує.
Ми не говоримо тут про ті анекдотичні
ситуації, які виникатимуть у силових
структурах, на кшталт: якщо державними
будуть визнані дві мови – віддавати
накази двома мовами відразу? Це приклад
того, що наявність двох державних мов
– це, зокрема, задача, яка не має розв’язання
в певних сферах життя суспільства.
І ще одне: а хто порахував, скільки
потрібно буде людино-годин і матеріалів
для того, щоб усю документацію вести
паралельно двома мовами? То, може, варто
порахувати цей показник – і бажання
запроваджувати другу державну відпаде
саме по собі?
Отже, маємо чітко розуміти, що, оскільки
мова – це інструмент побудови держави,
то запровадження російської мови як
другої державної закінчиться тим, що
років через 200 Україна буде просто
поглинута Росією і зникне з мапи світу
як окрема держава. Тому питання мови –
це питання національної безпеки
Української держави. За приклад нам тут
потрібно брати такі країни, як Франція
(вона наполегливо бореться за чистоту
й високий статус французької) та Казахстан
(за останній рік ця держава чітко
визначила статус казахської мови як
державної, зокрема в ЗМІ), підсумовує
Зиновій Партико.
