Одне з найбільших християнських свят,
яке святкується на 50-й день від Великодня
в пам’ять зішестя Святого Духа на
апостолів і присвячене прославлянню
Святої Трійці.
У Православній Церкві — велике
двунадесяте свято. На Заході свято
П’ятидесятниці не носить назви Трійці,
хоча тісно пов’язується з її шануванням.
З XIV століттям святом Трійці в Католицькій
Церкві стала називатися неділя по
П’ятидесятниці. З прийняттям християнства
Зелені свята почали називатися Трійцею,
яка відзначалася на 50-й день після Пасхи
і збігалась з Зеленою неділею.
Проте впродовж багатьох століть
традиційно залишалася давня народна
ритуально-обрядова складова Зелених
свят. Напередодні Зеленої неділі, у
суботу, що називалася клечаною, хату,
подвір’я та господарські будівлі
прикрашали клечанням – зеленими гілками
дерев. Гілки встромляли в стріху, на
воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу
або долівку в хаті встеляли запашними
травами: осокою, любистком, м’ятою,
пижмою, ласкавцями, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів,
Зелені свята засновувались на хліборобських
традиціях сонячного циклу. Але окрім
культу Сонця і культу померлих предків,
в основі Зелених свят лежав культ дерева
і квітів. Можливо, тисячолітня традиція
прикрашати житло на Зелені свята зеленим
віттям і була пов’язана з давнім культом
і святом дерев.
До останнього століття в Україні
окремі дерева вирізнялись від інших
особливою шаною до них. Це дуб, ясень,
явір, тополя, береза, липа. В окремих
місцевостях навіть не можна було ламати
гілля з дуба на клечання.
Культ дерева і лісу яскраво відбивався
у підготовці до Зелених свят. По клечання
до лісу їхав старший родини (у давнину,
звичайно, старший роду). Клечання забирали
в хату, на обори, стайні, хліви, несли в
комори, клуні, на пасіку.
На думку наших пращурів, в деревах
оселялися душі рідних – померлих
дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух
предків – опікунів роду – разом з
гіллям-клечанням приходив до господи.
На Зелені свята, як і після Великодня,
провідували померлих родичів, могили
яких обсипали клечаним зіллям. На
кладовищі влаштовували панахиди та
спільні поминальні трапези. Ця традиція
подекуди збереглася до наших днів.
