| В Україні час повернувся назад: лише за 6 місяців після президентських виборів від демократичного прориву в країні не залишилося і сліду. Український письменник Юрій Андрухович пише про “внутрішню окупацію” своєї країни і звертається із закликом до Європи. Його статтю публікує Frankfurter Allgemeine Zeitung. |
“Сьогоднішня Україна являє собою змістовний навчальний посібник на тему
“неміцність демократії, або Як нас знову ведуть до диктатури”, – пише
Андрухович.
Як відзначає автор, сьогодні в країні йдеться про реванш. Людина, яка
уособлює собою “образу 2004 року”, насолоджується помстою повною мірою.
Оскільки Янукович набрав у другому турі лише 49% голосів виборців,
“наївним” українцям, як називає письменник свій народ і себе самого,
здавалося, що новий президент буде таким же нездатним втілювати рішення в
життя, як і його попередник. Однак на ділі виявилося, що конституція –
не така вже й недоторканна, а визначальним чинником для реалізації
рішень є кількість “своїх” суддів у Конституційному суді.
“Вже до середини березня новообраний президент несподівано зосередив у
руках всю владу і розгорнув країну на 180 градусів, – продовжує автор. –
Сьогодні він має більшість у парламенті, необхідну йому для реалізації
наказів та ігнорування опозиції”. Як приклад письменник наводить нічне
голосування про засади зовнішньої політики. З 420 пропозицій опозиції не
було враховано жодної.
При цьому Конституційний суд – не єдина підконтрольна президенту
інстанція. “Мені невідомо жодного більш-менш свіжого випадку, коли
будь-яке судове рішення було б ухвалене на користь опозиції”, –
відзначає Юрій Андрухович.
Українці відвикли від того, що мирні демонстрації розганяють силою через
те, що люди несуть “не ті прапори і гасла”. “Але найбільше дивує навіть
не блискавична узурпація влади, а стрімке повернення страху”, – пише
автор, додаючи, що найбільше він побоюється того, що на зміну страху
прийде апатія. “Де та Україна, яка стукала в двері Європи і на яку
покладалися надії?” – запитує він.
Все частіше тепер можна почути про “профілактичні бесіди” з журналістами
та представниками громадськості, про ненав’язливі – поки що – спроби
вербування і залякування, а також про “списки лояльних”. Так чи інак,
зауважує письменник, можна спостерігати перетворення СБУ на політичного
цербера, а держави – на поліцейський режим. “Ми повернулися в минуле,
іноді виникає відчуття, що за вікном знову 1970-ті роки”.
І нічого нового в цьому немає, упевнений автор. Щось подібне можна
спостерігати в путінській Росії – невипадково Віктор Янукович уже
заговорив про “суверенну українську демократію”, в якій Партії регіонів
відводиться роль місцевого варіанту “Єдиної Росії”.
“Єдине незрозуміло: навіщо режиму Януковича потрібна Європа? Навіщо всі
ці ігри в інтеграцію з незмінною єврориторикою? Або ж мова йде про
взаємодію з банками, про звичний відпочинок на Сардинії, в Монте-Карло
чи у французьких Альпах?” – продовжує автор. У зв’язку з цим письменник
звертається до європейських політиків із закликом не спускати очей з
його країни, оскільки “українській владі ще важливо те, що ви про них
думаєте”.
В Україні вже з’явився новий термін – “внутрішня окупація”. “Нас
окупували зсередини за допомогою президентських виборів і парламентських
махінацій. Наше майбутнє бачиться мені в безрадісних тонах”, – пише
автор, при цьому не втрачаючи надії. “Це просто не може бути, щоб така
анахронічна, успадкована від Сталіна система перемогла в тривалій
історичній перспективі. Вся моя надія ґрунтується на цьому не
безперечному переконанні. Або на тому, що від неї ще залишається
сьогодні”.
Переклад InoPressa
