Весна уже сміється. А чи весело
нам?
Які прогнози на весну 2011 року можна
скласти уже тепер?
Сьогодні День прощення. Хто кого
образив-чи визнають свою провину і
попросять їх простити?
Одвічна проблема-відносини влади
-носіїв її і нас, хто цю владу уповноважив
нас скрізь у верхах представляти. Чи
гідно вони нас представляють? Чи
задоволені ми своїм представництвом
там, у всіляких “радах”, починаючи з
місцевих, закінчуючи Верховною радою?
Судячи з багатьох джерел -і друкованих
і словесно-усних-ні і ще раз ні.
Не таких результатів у діях своїх
ставлеників ми сподівались отримати.
Не цього очікували, дружно підтримуючи
тодішню опозицію, яка так натхненно
обіцяла покращення нашого життя уже
сьогодні, покриваючи компроматом владу,
яка не в змозі була надати таке покращення
уже зараз, зважаючи на кризу.
Навіть якщо врахувати фальшування в
багатьох регіонах, виборці яких довго
були під наркозом, не маючи достовірної
інформації, якої не мали в недалекому
минулому і всі мешканці України, теперішня
влада набрала достатню кількість голосів
виборців.
І що ми всі бачимо і чуємо по багатьох
каналах -мовлення і бачення , звідки
можемо судити, кому належать ті канали?
Що у нас і у них життя процвітає, що ми
з вами всім задоволені, чого нам іще
бажати, як не просити владу зняти з нас
побільше поборів, підвищити нам
пенсійний вік, бо дуже вже багато нас
стало доживати до пенсій, а платити нам
нічим, хоч бери та урізуй собі, таким
собі хорошим і непогрішним. свої,
спеціалізовані.
Та ще ми з вами стаємо такими надокучливими
та нахабними, в ефірі каналів, яких ще
їм не вдалось закупити, ми ще хочемо,
аби вони час від часу нам звітували, як
ростуть їхні статки, не зважаючи на
кризу для нас. І не тільки їхні, а ще і
їх родичів. А родичів же так багато! Як
же все це підрахувати і не помилитись
в цифрах! Краще за все зробити вигляд,
що вони не чують всіх наших запитань,
говоріть, поки ще можете та дякуйте нам
, що не чуємо, вам же безпечніше.
Ми поки що говоримо і хочемо, аби нас
почули, що також було обіцяно перед
виборами. А студенти вже не тільки
говорять, але починають діяти, бо їх
заставляють тугіше затягнути паски. І
не хочуть миритись з нищенням українського
в Україні. Вони влаштовують пікети .І
це коли на вулиці тріщить мороз. А що
буде весною? Не важко здогадатись.
І Василь Шкляр не мириться , не хоче
отримувати Шевченківську премію з рук
українофобів, просить , аби їх президент
прибрав, вони не гідні бути українськими
міністрами, пропагуючи в Україні не
українське.
Але президент, на посаді претендента
обіцяючи почути кожного, на це не зважає,
не чує лауреата Шевченківської премії,
ігноруючи прохання В Шкляра.
І як ви всі гадаєте, народ це все також
мовчки проковтне? Чи почекає, поки стане
тепліше, аби про себе заявити-
“Я єсть народ, якого правди сила
ніким звойована ще не була!.. ” -по
Івану Франку, рядок з його “Каменярів.”
А ми що, дійсно погані правнуки славних
прадідів?..
