Такого роду утворення, т.зв. "ради", передбачають тільки один земний сенс. І він полягає ось у чому... Різні "радники", опинившись якомога ближче до тіла государевого, мають подальшу захоплюючу можливість екзальтовано віщати у близькому колі: "Ми особисто поспілкувалися з президентом..." (при цьому можна лукаво примружитися). Ще можна гордо дописати у візитках: "член... такого-то... органу... при президентові". І це ще більше вознесе їх у їхніх же власних очах.

Іншої, практичної, користі від таких консультацій на осідку в головнокомандувача — поки що не було, поки що нема й вочевидь не передбачається.

Обпльована культура живе за своїми астрологічними законами. А "радники" частіше надувають щоки при безглуздому ККД.

Згадується така ж відповідальна "рада" і при попередньому партійному керівнику. І тоді було багато високодостойних, і не всі потрапили в новітні розклади...

Тільки що, питається, вони тоді "радили", якщо при Вікторі (при Андрійовичу) так до пуття й не розробили серйозного документа (програми) із захисту культури від нахаб; а рейдери нахабніли до краю, зачищаючи міста від різного "прошарку"; а попсу-вульгарщину за Ющенка підносили у найвищий ранг національних цінностей, увінчуючи то Філю, то Хрюшу орденами-медалями...

І де тепер "ті" радники?! Ану на килим їх усіх.

Нинішній хіт-парад гуманітарних консультантів — при Вікторі Федоровичу — світлих надій вселяє ще менше.

Списковий склад епохальних персонажів, допущених до вуха Його, має видатися суспільству непродуманим, тенденційним, вузькопрофільним, однопартійним і таким, що абсолютно не відбиває складного й хворобливого пейзажу різних гуманітарних (культурних) проявів у житті великої багатонаціональної країни. Це явно не той контингент світлих умів, які здатні виплодити "формули" виживання або ж відродження культури.

Безумовно, серед новітніх "жерців" є й монстри. І, звісно, всі вони мають законні підстави радити, віщати, наущати. При всіх формаціях і різних "екзекуціях" чимало їх а) були; б) є; в) і будуть (їсти)…

Наприклад, шанований поет Іван Драч. Як радісно бачити легендарне ім’я в чарівному реєстрі "допущених". І як оперативно, в даних історичних обставинах, нам очікувати для нових підручників від його Пегаса щось громадянсько-патетичне, на кшталт: "З Донбасу почалася Україна, моя кохана, моя єдина…"

Лариса Скорик: дама бойова і професійна; може, хоч її архітектурні пізнання дозволять зупинити навалу варварів, пригальмувавши предикі забудови старовинних міст? Можливо... Якщо новітні мешканці Грушевського вже не розділили між собою рештки ошмаття.

У когорті президентських консультантів чітко помітний "слід Табачника". "Його люди" — скрізь. Відомий учений
П.Толочко — цей укотре відкриє країні і Януковичу очі на теорію походження давньоруської державності або ж порадить перечитати новітні літописи про племінний союз полян. Хрестоматійна "людина Табачника", режисер М.Рєзнікович, митець із незаперечними напрацюваннями у столітті ХХ, якщо знадобиться, тут-таки й проконсультує президента — як Національний театр поетапно перепрофілювати у касовий "пилосос" на бульварній енергооснові.

Білим птахом із чорною ознакою вигулькує серед гордих орлів Б.Ступка. А цей святий отець із чим завітав до батюшки? З якими порадами? Хіба зі своїм майстер-класом — як вищій владі при гарній міні ще й зіграти добре, щоб народ у це "мистецтво" увірував...

От уже не відаю, "у що" вірував народ Стародавньої Греції, який довіряв уже своїм "консультантам"... Там вони називалися — геронти (шановані старі, радники базилевса, тобто царя)... Але, очевидно, в Афін, на відміну від Києва, якось розібралися в суті "демократії". Оскільки в Києві — що стосується нашої справи — не демократія, а жорстка партійна "рознарядка".

Вона й визначала "тіло" нинішнього складу культурних "радників". Переважна їх більшість, до речі, люди настільки ж далекі від культури (та від інших гуманітарних сфер), як декабристи — від черні чернігівської.

Більшість вірнопідданих нашіптувачів, до вашого відома, політологи... Політеквілібристи, політканатоходці, власники акцій у різного роду "фондах", "центрах", "інститутах". У тих віртуально-неврахованих проектах, які своєю всезростаючою кількістю тільки підтверджують українську народну прикмету: чим більше безглуздих "центрів" — тим дорожчий кусок сиру в крамниці. (Ось і все їхнє "дослідження".)

По яку таку "пораду" може звернутися до темних конячок (грантожерів, бюджетоспоживачів), відірваних від живого гуманітарного процесу, той чи інший творець у скруті, якщо в приреченій на викорчовування культурній Україні несподівано знову гряне масова біда... Чи достукається він до дармоїдського "центру", до уніфікованого недолугого "сірого піджака"? Хто з цих соціально пасивних і творчо нетемпераментних людей захищав культуру від комунальних загарбників або виїжджав далі Кончі-Заспи, цікавлячись скорбним натюрмортом регіонального творчого життя...

Хто з них знає, "як" облаштувати корисний фестиваль чи налагодити міжнародні контакти; "як" застосувати технологію навернення спонсора в культурну віру або зняти конкурентне кіно, "як" підняти ногу в сучасному балеті або подати ноту у важливому куплеті... У цих тільки одна нота — вчасно підспівати Самому.

Порожнє й нікому не потрібне "теоретизування", а ще чергове вибивання "грантів" під себе ж — під вухом у Нього ж — ось і вся користь від їхньої видатної дорадчої діяльності.

Втім, завдяки професійним напрямам деяких "радників" хоча б дізналися нарешті, яка ж культура в нас відокремлена від держави… А немає ж жодної адекватної людини в новітньому "почті Януковича", яка б зі знанням справи розповіла президентові про профільні проблемні теми — а) у кіно, б) в оперному мистецтві, в) у хореографії, г) в живописі... Хоча є в нас і в цих хоромах "живі душі", якщо запитаєте — з десяток назву...

Таким дорадчим складом від держави "відокремили" ще й телебачення. Не ввівши в "радники" жодного телебоса. І тут Януковича не підвели: у телевізорі вже давно немає ні культури, ні гуманітарної основи. Тільки кривляння й масовий вилов аматорів, яким обіцяють "майбутнє". Трьома каналами, на яких заманюють аматорів, до речі, заправляє премила Олена Франчук. Але й вона в президентській раді проходить за "квотою" боротьби зі СНІДом. І хоч у цьому напрямі, не сумніваюся, боротьба в нас піде успішна...

* * *

…Ще в січні, коли півкраїни хихикало над "українським поетом Чеховим", тільки одна людина була зажурена, сумна...

І це був — я.

"З кого сміЄ...?" — думалося.

Із себе сміЄ...

Чого напустилися тоді марно тільки на одну людину... А інші, "надкультурні", а решта?!

А всі навколо?

Поцікавилися б і в Андрійовича, чим різняться трагічні долі Му-Му і Каштанки? Думаєте, відповідь буде правильна?

Що нам Гекуба, що нам політики... Вже й не ризикну рипатися з порадою, а тим більше зі спробою несміливо запитати знаменитого ректора з головного культурного вузу України: то чи відбулася "зустріч" із Годо у великій драмі ХХ століття (чи не напилися герої на радощах)?

…Тут самою порадою справі не зарадиш — у такій безодні невігластва.

Тому вже за тобою вагоме слово, читачу. Пиши на форум або на аркушику в клітинку — ЯКІ ПОРАДИ В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ НАСАМПЕРЕД ВАЖЛИВІ ДЛЯ КРАЇНИ, ПРЕЗИДЕНТА?

Прочитаємо — і перешлемо на потрібну адресу, не сумнівайтеся.

"Статьські" радники

Валерій Бебик — проректор із політичних комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" (за згодою);

Михайло Белецький — експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології (за згодою);

Андрій Бокотей — ректор Львівської національної академії мистецтв (за згодою);

Віктор Бондаренко — перший заступник голови Вищої атестаційної комісії України;

Костянтин Бондаренко — директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна (за згодою);

Сергій Бубка — президент Національного олімпійського комітету України (за згодою);

Олександр Гриценко — директор Українського центру культурних досліджень (за згодою);

Леонід Губерський — ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою);

Валерій Денисенко — завідувач кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка (за згодою);

Іван Драч — письменник, голова Товариства зв’язків з українцями за межами України "Україна — Світ" (за згодою);

Ілля Ємець — директор Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України (за згодою);

Валерій Капелюшний — завідувач кафедри етнології і краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою);

Василь Кремень — президент Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії наук України (за згодою);

Павло Кутуєв — професор кафедри політології, соціології та соціальної роботи Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (за згодою);

Максим Михайленко — директор із питань досліджень Центру соціальних і правових досліджень (за згодою);

Борис Олійник — голова правління Українського фонду культури (за згодою);

Микола Примут — завідувач кафедри політології Донецького національного університету;

Михайло Резнікович — генеральний директор — художній керівник Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українка (за згодою);

Лариса Скорик — професор кафедри архітектурного проектування Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (за згодою);

Валерій Смолій — директор Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, академік Національної академії наук України (за згодою);

Богдан Ступка — художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (за згодою);

Дмитро Стус — публіцист, старший науковий співробітник Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (за згодою);

Петро Толочко — директор Інституту археології НАН України, академік Національної академії наук України (за згодою);

Сергій Толстов — директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень (за згодою);

Олена Франчук — голова правління благодійної організації "Фонд Олени Франчук "АнтиСНІД" (за згодою);

Микола Шульга — заступник директора Інституту соціології НАН України (за згодою);

Світлана Щербак — науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (за згодою);

Валентин Якушик — професор кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська академія" (за згодою)