
| Президент України
створив і очолив
Громадську гуманітарну раду. Це —
"консультативно-дорадчий" орган.
Списковий склад президентських радників
і консультантів вселяє священний трепет
і ситуативну дрож… Доля прекрасного
знову в небезпеці. |
Такого роду утворення, т.зв. "ради",
передбачають тільки один земний сенс.
І він полягає ось у чому... Різні "радники",
опинившись якомога ближче до тіла
государевого, мають подальшу захоплюючу
можливість екзальтовано віщати у
близькому колі: "Ми особисто
поспілкувалися з президентом..." (при
цьому можна лукаво примружитися). Ще
можна гордо дописати у візитках: "член...
такого-то... органу... при президентові".
І це ще більше вознесе їх у їхніх же
власних очах.
Іншої, практичної, користі від таких
консультацій на осідку в головнокомандувача
— поки що не було, поки що нема й вочевидь
не передбачається.
Обпльована культура живе за своїми
астрологічними законами. А "радники"
частіше надувають щоки при безглуздому
ККД.
Згадується така ж відповідальна "рада"
і при попередньому партійному керівнику.
І тоді було багато високодостойних, і
не всі потрапили в новітні розклади...
Тільки що, питається, вони тоді "радили",
якщо при Вікторі (при Андрійовичу) так
до пуття й не розробили серйозного
документа (програми) із захисту культури
від нахаб; а рейдери нахабніли до краю,
зачищаючи міста від різного "прошарку";
а попсу-вульгарщину за Ющенка підносили
у найвищий ранг національних цінностей,
увінчуючи то Філю, то Хрюшу
орденами-медалями...
І де тепер "ті" радники?! Ану на
килим їх усіх.
Нинішній хіт-парад гуманітарних
консультантів — при Вікторі Федоровичу
— світлих надій вселяє ще менше.
Списковий склад епохальних персонажів,
допущених до вуха Його, має видатися
суспільству непродуманим, тенденційним,
вузькопрофільним, однопартійним і
таким, що абсолютно не відбиває складного
й хворобливого пейзажу різних гуманітарних
(культурних) проявів у житті великої
багатонаціональної країни. Це явно не
той контингент світлих умів, які здатні
виплодити "формули" виживання або
ж відродження культури.
Безумовно, серед новітніх "жерців"
є й монстри. І, звісно, всі вони мають
законні підстави радити, віщати, наущати.
При всіх формаціях і різних "екзекуціях"
чимало їх а) були; б) є; в) і будуть (їсти)…
Наприклад, шанований поет Іван Драч.
Як радісно бачити легендарне ім’я в
чарівному реєстрі "допущених". І
як оперативно, в даних історичних
обставинах, нам очікувати для нових
підручників від його Пегаса щось
громадянсько-патетичне, на кшталт: "З
Донбасу почалася Україна, моя кохана,
моя єдина…"
Лариса Скорик: дама бойова і професійна;
може, хоч її архітектурні пізнання
дозволять зупинити навалу варварів,
пригальмувавши предикі забудови
старовинних міст? Можливо... Якщо новітні
мешканці Грушевського вже не розділили
між собою рештки ошмаття.
У когорті президентських консультантів
чітко помітний "слід Табачника".
"Його люди" — скрізь. Відомий
учений
П.Толочко — цей укотре відкриє
країні і Януковичу очі на теорію
походження давньоруської державності
або ж порадить перечитати новітні
літописи про племінний союз полян.
Хрестоматійна "людина Табачника",
режисер М.Рєзнікович, митець із
незаперечними напрацюваннями у столітті
ХХ, якщо знадобиться, тут-таки й
проконсультує президента — як Національний
театр поетапно перепрофілювати у касовий
"пилосос" на бульварній енергооснові.
Білим птахом із чорною ознакою вигулькує
серед гордих орлів Б.Ступка. А цей святий
отець із чим завітав до батюшки? З якими
порадами? Хіба зі своїм майстер-класом
— як вищій владі при гарній міні ще й
зіграти добре, щоб народ у це "мистецтво"
увірував...
От уже не відаю, "у що" вірував
народ Стародавньої Греції, який довіряв
уже своїм "консультантам"... Там
вони називалися — геронти (шановані
старі, радники базилевса, тобто царя)...
Але, очевидно, в Афін, на відміну від
Києва, якось розібралися в суті
"демократії". Оскільки в Києві —
що стосується нашої справи — не
демократія, а жорстка партійна
"рознарядка".
Вона й визначала "тіло" нинішнього
складу культурних "радників".
Переважна їх більшість, до речі, люди
настільки ж далекі від культури (та від
інших гуманітарних сфер), як декабристи
— від черні чернігівської.
Більшість вірнопідданих нашіптувачів,
до вашого відома, політологи...
Політеквілібристи, політканатоходці,
власники акцій у різного роду "фондах",
"центрах", "інститутах". У тих
віртуально-неврахованих проектах, які
своєю всезростаючою кількістю тільки
підтверджують українську народну
прикмету: чим більше безглуздих "центрів"
— тим дорожчий кусок сиру в крамниці.
(Ось і все їхнє "дослідження".)
По яку таку "пораду" може звернутися
до темних конячок (грантожерів,
бюджетоспоживачів), відірваних від
живого гуманітарного процесу, той чи
інший творець у скруті, якщо в приреченій
на викорчовування культурній Україні
несподівано знову гряне масова біда...
Чи достукається він до дармоїдського
"центру", до уніфікованого недолугого
"сірого піджака"? Хто з цих соціально
пасивних і творчо нетемпераментних
людей захищав культуру від комунальних
загарбників або виїжджав далі Кончі-Заспи,
цікавлячись скорбним натюрмортом
регіонального творчого життя...
Хто з них знає, "як" облаштувати
корисний фестиваль чи налагодити
міжнародні контакти; "як" застосувати
технологію навернення спонсора в
культурну віру або зняти конкурентне
кіно, "як" підняти ногу в сучасному
балеті або подати ноту у важливому
куплеті... У цих тільки одна нота — вчасно
підспівати Самому.
Порожнє й нікому не потрібне
"теоретизування", а ще чергове
вибивання "грантів" під себе ж —
під вухом у Нього ж — ось і вся користь
від їхньої видатної дорадчої діяльності.
Втім, завдяки професійним напрямам
деяких "радників" хоча б дізналися
нарешті, яка ж культура в нас відокремлена
від держави… А немає ж жодної адекватної
людини в новітньому "почті Януковича",
яка б зі знанням справи розповіла
президентові про профільні проблемні
теми — а) у кіно, б) в оперному мистецтві,
в) у хореографії, г) в живописі... Хоча є
в нас і в цих хоромах "живі душі",
якщо запитаєте — з десяток назву...
Таким дорадчим складом від держави
"відокремили" ще й телебачення. Не
ввівши в "радники" жодного телебоса.
І тут Януковича не підвели: у телевізорі
вже давно немає ні культури, ні гуманітарної
основи. Тільки кривляння й масовий вилов
аматорів, яким обіцяють "майбутнє".
Трьома каналами, на яких заманюють
аматорів, до речі, заправляє премила
Олена Франчук. Але й вона в президентській
раді проходить за "квотою" боротьби
зі СНІДом. І хоч у цьому напрямі, не
сумніваюся, боротьба в нас піде успішна...
* * *
…Ще в січні, коли півкраїни хихикало
над "українським поетом Чеховим",
тільки одна людина була зажурена,
сумна...
І це був — я.
"З кого сміЄ...?" — думалося.
Із себе сміЄ...
Чого напустилися тоді марно тільки
на одну людину... А інші, "надкультурні",
а решта?!
А всі навколо?
Поцікавилися б і в Андрійовича, чим
різняться трагічні долі Му-Му і Каштанки?
Думаєте, відповідь буде правильна?
Що нам Гекуба, що нам політики... Вже й
не ризикну рипатися з порадою, а тим
більше зі спробою несміливо запитати
знаменитого ректора з головного
культурного вузу України: то чи відбулася
"зустріч" із Годо у великій драмі
ХХ століття (чи не напилися герої на
радощах)?
…Тут самою порадою справі не зарадиш
— у такій безодні невігластва.
Тому вже за тобою вагоме слово, читачу.
Пиши на форум або на аркушику в клітинку
— ЯКІ ПОРАДИ В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ НАСАМПЕРЕД
ВАЖЛИВІ ДЛЯ КРАЇНИ, ПРЕЗИДЕНТА?
Прочитаємо — і перешлемо на потрібну
адресу, не сумнівайтеся.
"Статьські" радники
Валерій Бебик — проректор із політичних
комунікацій Відкритого міжнародного
університету розвитку людини "Україна"
(за згодою);
Михайло Белецький — експерт Київського
центру політичних досліджень і
конфліктології (за згодою);
Андрій Бокотей — ректор Львівської
національної академії мистецтв (за
згодою);
Віктор Бондаренко — перший заступник
голови Вищої атестаційної комісії
України;
Костянтин Бондаренко — директор
Київського інституту проблем управління
імені Горшеніна (за згодою);
Сергій Бубка — президент Національного
олімпійського комітету України (за
згодою);
Олександр Гриценко — директор
Українського центру культурних досліджень
(за згодою);
Леонід Губерський — ректор Київського
національного університету імені Тараса
Шевченка (за згодою);
Валерій Денисенко — завідувач кафедри
теорії та історії політичної науки
Львівського національного університету
імені Івана Франка (за згодою);
Іван Драч — письменник, голова
Товариства зв’язків з українцями за
межами України "Україна — Світ"
(за згодою);
Ілля Ємець — директор Науково-практичного
медичного центру дитячої кардіології
та кардіохірургії Міністерства охорони
здоров’я України (за згодою);
Валерій Капелюшний — завідувач кафедри
етнології і краєзнавства Київського
національного університету імені Тараса
Шевченка (за згодою);
Василь Кремень — президент Національної
академії педагогічних наук України,
академік Національної академії наук
України (за згодою);
Павло Кутуєв — професор кафедри
політології, соціології та соціальної
роботи Національного технічного
університету України "Київський
політехнічний інститут" (за згодою);
Максим Михайленко — директор із питань
досліджень Центру соціальних і правових
досліджень (за згодою);
Борис Олійник — голова правління
Українського фонду культури (за згодою);
Микола Примут — завідувач кафедри
політології Донецького національного
університету;
Михайло Резнікович — генеральний
директор — художній керівник Національного
академічного театру російської драми
імені Лесі Українка (за згодою);
Лариса Скорик — професор кафедри
архітектурного проектування Національної
академії образотворчого мистецтва і
архітектури (за згодою);
Валерій Смолій — директор Інституту
історії України НАН України, доктор
історичних наук, академік Національної
академії наук України (за згодою);
Богдан Ступка — художній керівник
Національного академічного драматичного
театру імені Івана Франка (за згодою);
Дмитро Стус — публіцист, старший
науковий співробітник Інституту
літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України
(за згодою);
Петро Толочко — директор Інституту
археології НАН України, академік
Національної академії наук України (за
згодою);
Сергій Толстов — директор Інституту
політичного аналізу і міжнародних
досліджень (за згодою);
Олена Франчук — голова правління
благодійної організації "Фонд Олени
Франчук "АнтиСНІД" (за згодою);
Микола Шульга — заступник директора
Інституту соціології НАН України (за
згодою);
Світлана Щербак — науковий співробітник
Інституту філософії імені Г.С.Сковороди
НАН України (за згодою);
Валентин Якушик — професор кафедри
політології Національного університету
"Києво-Могилянська академія" (за
згодою)