Хто врятує українців від захмарних відсотків за мікропозиками - кредитне рабство

Чи потрібно боротися з мікрофінансовими організаціями та як у світі регулюють діяльність МФО?

У 2020 році небанківські фінустанови видали українцям 88,6 млрд грн кредитів.

Це половина від сумарного портфеля банківських споживчих кредитів, включаючи позики на термін понад 1 рік.

У цих цифрах немає нічого дивного — причини стрімкого зростання популярності позик до зарплати (в міжнародній термінології — payday loans або PDL) добре відомі.

Не було б у них і нічого загрозливого, якби не величезні ставки за такими позиками. Навесні 2021 року USAID в рамках проекту "Трансформація фінансового сектора" вирахував середній показник в Україні серед МФО. Він склав 510% річних.

Багато чи мало?

Багато це чи мало — питання, на яке немає однозначної відповіді. PDL — зовсім не український винахід.

Аналогічні кредитні продукти є в більшості країн світу. Включаючи США, Великобританію, країни ЄС.

Ставки за мікропозиками у всіх цих країнах анітрохи не менше українських. У штаті Невада, наприклад, середня річна ставка в 2019 році становила 652%.

Moneyveo, MyCredit та інші "швидкогроші": кому належать і скільки заробляють мікрофінансові організації

Зважаючи на сутність мікрокредитування, яке передбачає практично миттєву видачу дуже коротких (іноді лише на кілька днів) позик, а також невеликих сум — такий рівень ставок може здатися не таким вже й великим.

Особливо якщо оцінювати їх за розміром регулярного платежу в абсолютних цифрах.

Однак проблема мікропозик турбує владу дуже багатьох країн. Вона є предметом глибокого вивчення багатьох економістів. Які намагаються відповісти на головне питання: PDL це добре чи погано.

Низка дослідників приходять до висновку, що кредити до зарплати лише заганяють споживачів в кредитне рабство.

Гіпотетично, завдання мікропозик покрити непередбачені або надзвичайні витрати, на кшталт медичних послуг, ремонту машини.

На практиці, як показало американське дослідження, 7 з 10 споживачів використовують мікропозики для покриття "касових розривів". В Україні до них варто додати ще й емоційні покупки.

У цьому немає нічого поганого, але якщо дивитися на конкретну сім'ю як на бізнес, такий підхід практично закриває можливості для розвитку і зростання.

Високі відсотки збільшують витрати, вимагаючи нового фінансового підживлення. Борг постійно збільшується, заганяючи людину у це саме кредитне рабство.

Чи є вихід із ситуації?

У всьому світі намагаються знайти оптимальну модель "боротьби" з цим феноменом. Деякі країни (наприклад, окремі штати США, Росія) обмежують максимальний розмір ставки за мікрокредитами.

У Китаї закон жорстко обмежує коло потенційних позичальників — видавати їм PDL заборонено.

Цим влада намагається захистити найбільш ризикові групи населення від дорогих мікропозик. У більш ніж половині американських штатів мікрокредитування взагалі заборонено.

В Україні з початку року працює закон, який обмежує максимальний платіж з урахуванням всіх комісій за мікропозиками в розмірі не більше двох виданих позичальнику сум. Однак дійсно успішною не можна вважати жодну з цих методик.

Це логічно. Адже законодавці намагаються знайти компромісне рішення: ввести такі правила, які не вбили б ринок і хоч якось знизили боргове навантаження на споживачів.

Суть цього високоризикового для кредитора продукту така, що він не може існувати в умовах "нормальних" ставок. У той же час, що б там не казали, мікрокредити виконують важливу соціальну роль. Тобто просто заборонити їх теж не кращий вихід.

Фінансова грамотність

Теоретично, завдання могло б виконати підвищення фінансової грамотності людей. У цьому напрямку працюють дуже багато регуляторів.

Вимоги, аналогічні українським (скажімо, обов'язкова публікація реальної річної ставки), наприклад, працюють у США. Тут з 2011 року працює Бюро фінансового захисту споживачів, покликане стежити за дотриманням правил гри на ринку.

Ці зусилля мають на меті дати споживачам релевантний спосіб порівняння умов кредитування.

Фінансова грамотність людей – це утопія! (чи ні?)

Як показують дослідження, багато споживачів мікропозик користуються послугами МФО не тому, що банки не готові кредитувати їх. А тому, що не бачать різниці між PDL і, скажімо, картковим кредитом.

Невеликий експеримент, проведений економістами Адер Морзе і Маріанною Бертран, показав, що просте порівняння річної ставки досить ефективно здатне впливати на поведінку позичальника.

У чотиримісячному експерименті вони домоглися зниження споживання позик до зарплати на 11% серед випадкових респондентів.

Інвестиції в фінансову грамотність досить коштовні. І не можуть дати миттєвого ефекту. Однак з точки зору поставлених цілей їм немає альтернативи.

Заборонні заходи, якщо їх імплементувати на рівні закону, здатні лише загнати ринок у тінь. Де відсотки без перебільшення на порядок вище. А етичні правила для колекторів не працюють навіть в теорії.

Рішення — банки

На мій погляд, позиція Національного банку, який робить дуже багато зусиль для підвищення фінансової грамотності, абсолютно вірна. Це єдино правильний шлях.

Але і банки не повинні залишатися осторонь. Так, банкіри програли першу битву з МФО за ринок PDL. Але це не означає, що результати другого тайму заздалегідь відомі. І починається він прямо зараз.

Я впевнений, що найближчим часом банки почнуть активний наступ, пропонуючи клієнтам МФО набагато нижчі ставки, більші терміни і конкурентоспроможні умови видачі позик. У тому числі і з метою рефінансування раніше наданих кредитів.

Більшість роздрібних банків робили це і раніше. Однак доступ до таких продуктів поки залишається обмеженим. Скористатися пропозицією могли лише кращі, практично ідеальні з усіх позичальників МФО, що обумовлено ризик-моделями банків.

Перегляд скорингових моделей, зміна кута зору може змінити ситуацію. Такі позики не будуть доступні абсолютно всім клієнтам МФО.

Та й ставка за такими кредитами в силу специфіки ризикової моделі виявиться набагато вище вартості класичних карткових кредитів.

Однак вона все ж буде в 2-3 рази нижче за цифри МФО, що може стати порятунком для багатьох позичальників.

Я зовсім не схильний демонізувати мікрофінансові організації. Така вже модель цього бізнесу, до того ж більшість з них виконують всі вимоги законодавства.

Однак в найближчі рік-два цей ринок приречений пережити серйозну трансформацію. Значна частина клієнтів МФО поступово перейде до банків.

Іван Світек голова правління Юнекс Банку