У колишньому Союзі сексу та біологічної зброї "не було”. Якщо перше твердження як результат роботи гігантської пропагандистської машини СРСР викликало лише сміх, то про те, що в надсекретних лабораторіях на теренах колишнього Союзу розроблялися зразки дешевої, проте надзвичайно ефективної біологічної зброї, широкому загалу стало відомо лише нещодавно. Хоча, після загадкового спалаху епідемії сибірської виразки за такими ознаками, як вибірковість, загострення протікання хвороби тощо на Заході зробили припущення, що то була не випадковість.

"Саме так, на той час в умовах підвищеної таємності при черговому проведенні експерименту з біологічною зброєю було пошкоджено фільтри, стався викид смертоносних бактерій за межі військового об'єкта. Мені ця проблема добре знайома”, – сказав у розмові зі мною перший секретар Управління конверсійних проблем хімічної та біологічної зброї МЗС України Аркадій Анісімов.

Про біологічну зброю Аркадій Аркадійович знає не з книжок і не з чужих слів. Свого часу він добровільно випробував на собі нові зразки біологічної зброї на спецполігоні, що на березі Аральського моря.

Проте, навіть такому визнаному міжнародному експертові, без п'яти хвилин доктору наук у цій специфічній галузі, за притаманними ознаками надзвичайно важко довести, що в тій чи іншій країні невипадково виникла епідемія страшної хвороби або ж трапилося нашестя якихось ненажерливих комах чи щось подібне. Колись у штаб-квартирі ООН було багато галасу з приводу застосування радянськими військами біологічної зброї в Афганістані. Тоді американським фахівцям та спецам з інших країн Заходу так нічого довести і не вдалося. Хоча за цілою низкою ознак (інкубаційний період, швидкість мутацій) кілька спалахів епідемій в Афганістані підпадали під ознаки дії біологічної зброї.    

Проте не були святими в цьому плані й американці. Так, на пам'яті фахівців – кубинський скандал 1996 року, коли над Островом Свободи пролетів невеликий літак США, розпилив якийсь аерозоль, а через деякий час зголодніла мошка інсектриптус-пальмус знищила половину врожаю цукрової тростини та інших сільськогосподарських культур. Американці геть відкидають звинувачення кубинської сторони у застосуванні біологічної зброї. Проте не можуть і пояснити, чому саме ця ненажерлива комашня, яка досі на островах Карибського моря не шкодила, "прокинулася” саме у розпал американсько-кубинського протистояння і завдала нищівного удару економіці режиму Фіделя Кастро. Саме тому, з яким американські спецслужб борються уже котре десятиріччя.

Кубинцям світовій спільноті нічого довести не вдалося. Однак фахівцям добре відомо, що саме з допомогою надзвичайно дешевої зброї, створення якої потребує разів так у двадцять менше коштів, ніж озброєння атомом, можна поставити на коліна практично будь-яку державу, усунути конкурента як виробника продуктів харчування або ж технічної сировини для промисловості. Біологічна зброя може стати засобом державного тероризму.

До того ж біологічна зброя надзвичайно ефективна безпосередньо при веденні бойових дій. На дрібниці бактерії не розмінюються: мінімальний об'єкт ураження – дивізія. Після біологічного удару армія ще може марширувати, воювати... Проте вона вже приречена на смерть. І ще одне є надзвичайно вигідним для "біологічних терористів”: після застосування цієї зброї практично всі матеріальні засоби залишаються придатними для подальшого використання. Навіть хімічні боєприпаси такого ефекту не дають.

За твердженням визнаного міжнародного експерта в галузі знешкодження біологічної зброї Аркадія Анісімова, технології розробки біологічної зброї надзвичайно наукомісткі. Вони під силу лише фахівцям вищого ґатунку. Проте організувати виробництво можна і в невеликих лабораторіях, які легко сховати у підвалах – навіть у звичайній квартирі, що важливо, низка властивостей, притаманних біологічної зброї, дозволяє застосовувати її таємно і в мирний час. Як описано вище, довести факт біологічної агресії і притягнути до відповідальності авантюристів такого роду надзвичайно важко.

Усе це вкупі з бойовими якостями та дешевизною її виробництва робить біологічну зброю надзвичайно привабливою для всіляких тоталітарних режимів. Зовсім не випадково виробництвом бойових біоприпасів почали займатись і в імператорській Японії часів Другої Світової війни. Значною мірою саме через це Клінтон боявся Саддама Хусейна.

Аркадій Анісімов бачив і досліджував зразки біологічної зброї іракського виробництва. Та й у Радянському Союзі свого часу було понад 150 підприємств біопрому, на яких, якщо зняти вуаль секретності, спроможні були виготовляти біозброю. Аварія такого об'єкта в Свердловську лише підтвердила те, що на "поштових ящиках” не тільки могли, а й активно займалися цією тематикою.

Півсотні таких промислових об'єктів та потужна наукова база після розвалу Союзу залишились в Україні. Знищувати передові та надзвичайно перспективні біотехнології, за глибоким переконанням Аркадія Анісімова, просто неприпустимо.

Так, за певних обставин випещені й скеровані людиною деякі види бактерій можуть завдати значної шкоди бойовій техніці, суттєво прискорити процеси окислення, тобто корозію металів, будуть із шаленою швидкістю розмножуватись на алюмінієвих сплавах, що не дасть змоги злетіти літакам, запустити ракети. Так, мікроорганізми можуть "з'їсти” порохові заряди, зробити непотребом пальне, мастила... Проте з допомогою тих самих біотехнологій можна і ліквідувати наслідки екологічних катастроф. З допомогою бактерій очищують тисячі гектарів забрудненої нафтою землі, поверхні річок, морів...

Крім того, за оцінкою фахівців, ліквідувати біологічну зброю водночас неможливо, тому що технології та матеріали, які застосовуються для виробництва такої зброї масового знищення, в усіх передових країнах також використовують і для виробництва засобів захисту від ураження біологічною зброєю. Україна не є винятком. Київ не бажає опинитися в ролі заручника якогось нестабільного режиму або ж терористичної організації.

Отже, незважаючи на те, що є міжнародні домовленості стосовно заборони виробництва та застосування біологічної зброї, будь-яка держава, прикриваючись парасолькою захисту від біологічної зброї, на законних підставах може займатися фактично розробкою та удосконаленням власної біологічної зброї. І це теж є серйозною небезпекою для людства. Адже так недалеко і до трагедії. Питання ядерного шантажу ще не знято з порядку денного. Хто дасть гарантію, що ніхто й ніколи не буде розмахувати кийком біологічної зброї?

Свого часу Київ став ініціатором розробки та впровадження дієвого механізму щодо втілення в життя положень Конвенції про заборону та застосування біологічної зброї. До речі, Україна, ще перебуваючи в складі СРСР, однією з перших 10 квітня 1972 року підписала цей важливий документ і ратифікувала разом з Великобританією та США. Виходить, що українці були серед перших, хто бореться за зменшення загрози застосування біологічної зброї.

До речі, так уже історично склалося, що на теренах нашої держави, при штурмі Кафи (нині Феодосія) монголо-татари вперше в світі в 1356 році застосували біологічну зброю. Вони закидали неприступну фортецю м'ясом уражених чумою тварин. Той штурм, звісно, закінчився перемогою агресорів. Але протягом століть ніхто не наважився повторити цей варварський спосіб ведення війни.

Мабуть, невипадково, що саме з берегів Дніпра до Женеви надходять ініціативи щодо впровадження механізму того, як уже найближчим часом "стриножити” розробників "бойових бацил”. "Завдання це надзвичайно складне, – говорить Анісімов. – Проте ми знайшли саме ту золоту середину, за якої вдається накласти низку обмежень на власників передових біотехнологій без значної шкоди для безпеки цих держав, не завдаючи суттєвих збитків індустрії, пов'язаній з цими передовими та перспективними технологіями, що допоможуть людству і прогодуватись, і здолати хвороби”.

Залишається тільки сподіватися, що Україна не втратить своїх позицій у процесі організації біороззброєння, як це вже трапилося при формуванні керівних органів кампанії знешкодження хімічної зброї. В результаті наші сусіди, які просто вчасно ратифікували відповідні документи, нині в Гаазі мають набагато більше представництво, ніж Україна. Київ, добровільно вирвавши свої "ядерні зуби”, може на біопроблемі дещо підняти своє реноме.

Микола Сухомлин

вільний журналіст