25 лютого 2017 року виповнюється 147 років з дня народження видатної української письменниці Лесі Українки.

Образ якої був спрощений радянською владою і в подальшому промосковською владою в незалежній Україні до поетеси з тяжкою хворобою і долею, авторки «Лісової пісні». І тільки зараз приходить розуміння, словами письменниці Оксани Забужко, що видатнішої жінки, аніж Леся Українка, в європейській жіночій літературі ХХ століття не було.

Саме Оксана Забужко є автором фундаментального дослідження ролі і місця Лариси Петрівни Косач (Лесі Українки) в історії не просто літератури, мистецтва, а в цілому в історії незалежної України 650—сторінкової «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій».

Наведемо декілька уривків з одного інтерв’ю письменниці, присвячених її прочитанню «коду» Лесі Українки, відображеного в цій праці.

«Перше і найголовніше, що варто знати: Леся Українка, Лариса Петрівна Косач — аристократка, дочка дійсного статського радника, нащадок старовинного шляхетського роду і козацької гетьманської старшини. Її предок по батьківській лінії ще в XIV ст. одержав герцогський титул від імператора Фрідріха. Предки по материній лінії, Косачі, були правителями Герцеговини. Її предок із роду Драгоманових був перекладачем при уряді Хмельницького. Леся Українка — остання представниця кількох століть української європейської лицарської культури, яка, підкреслюю, усією своєю творчістю — і драмами, і поезією, і всім своїм світоглядом дає абсолютно завершений пам’ятник цієї культури».

«...В Лесі Українці було те, що Україна радянська і пострадянська не тільки не потребувала, а й агресивно від себе відторгала. Щоправда, «Лісову пісню» легше було ввести в програму як таку собі квазіфольклорну штучку, ніж зовсім викреслити і забути».

«Свій псевдонім вона «успадкувала» від рідного дядька, Михайла Драгоманова — одного з найцікавіших і наймасштабніших українських мислителів, тих, які вміли на сотні років уперед бачити «український національний проект».

До речі, Драгоманова було вислано на еміграцію до Женеви указом Олександра Другого як «положительно опасного агитатора» — за «малоросійський сепаратизм» і надто широкі впливи на російський демократичний рух (Драгоманов, до речі, — батько російських кадетів і батько російської конституційної демократії; у впливі на інтелектуальну Росію мислителів такого класу, як Драгоманов, тоді у самій Росії не було). Саме там, в еміграції, він і почав підписуватися «Українець»».

Слід зазначити, що за часів незалежності України академічне повне зібрання творів видатної українки наразі не видане.

Водночас, що в 2016-2017 рр. побачило світ поки що двотомне видання (третій том ще не видано) листів Лесі Українки у видавництві «Комора».