Головна мета Володимира Путіна – примусити США до переговорів стосовно подальшої долі світу. І цьому, зокрема, підпорядкована політика господаря Кремля проти України.

Таку думку висловив Радіо Свобода російський політолог Станіслав Бєлковський, говорячи про зустріч Путіна і Барака Обами, не виключену 11 листопада в Пекіні. Якщо ця зустріч відбудеться, президент США не піддасться на тиск, прогнозує Бєлковський. Відсіч Обами та інших західних лідерів буде неминучою, але акуратною.

Адже вони стикнулися з політиком, котрий шантажує світ великою війною, констатував експерт в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Пане Бєлковський, Ви не раз заявляли, що одна із основних цілей Володимира Путіна у зв’язку з тим, що він чинить понад вісім місяців в Україні зокрема та у світі взагалі – домогтися прямої зустрічі з американським лідером Бараком Обамою. Зустрітися і (грубо кажучи) вирішити долю світу? То що – ця мета, мрія Путіна нарешті збудеться?

– Так, я підтверджую, що головна мета Володимира Путіна – примусити Сполучені Штати Америки до перемовин стосовно подальшої долі світу. І при цьому Путін хоче бути рівноправною стороною таких переговорів – рівнозначною Сполученим Штатам. Але я не цілком упевнений, що вже 11 листопада Путіна чекає успіх у цьому.

Тому що, звичайно, для такої зустрічі немає концептуального підґрунтя. Володимир Путін вважає, що шляхом шантажу світу великою війною, до якої він нібито готовий, хоча офіційно і запевняє у протилежному, а Захід і Сполучені Штати неготові й вони вже дали зрозуміти, що не захищатимуть Україну чи інші держави пострадянського простору військовими методами, а можуть лише надавати іншу допомогу…

Путін вважає, що він зможе таким шляхом змусити Захід до перемовин. Але сам Захід і в першу чергу Барак Обама, наскільки свідчить мій аналіз, вважають, що для цього має бути єдність на рівні цінностей. А її зараз немає.

І геополітичні міркування Володимира Путіна належать більше 16-20 століттям, зокрема, питання постійних сфер впливу тих чи інших держав. І зараз президент Обама просто не може піти на домовленості з Путіним, бо це виявилося б зрадою принципових цінностей, на яких будується сучасна американська політика. І саме тут є величезні розбіжності у позиціях американського та російського президентів.

Тому я не очікую від можливої зустрічі Путіна та Обами 11 листопада у Пекіні принципового прориву. Водночас Америка та ЄС розуміють – наскільки великою є загроза від Путіна, наскільки міцними є важелі шантажу великою війною, що застосовує зараз президент Росії. І тому пошук компромісів, звичайно, також належить до завдань адміністрації Обами.

"Захід, безперечно, не може домовитися з Путіним на умовах останнього"

– Тобто, Захід, з одного боку не збирається здаватися внаслідок шантажу Путіна великою війною, а з іншого боку – президентові Росії намагаються дати відсіч максимально акуратно. Так можна розуміти Вашу думку?

– Так, звичайно. Захід, безперечно, не може домовитися з Володимиром Путіним на умовах останнього (бо це було б зрадою всіх цінностей сучасної західної політики). Водночас Сполучені Штати та лідери Євросоюзу усвідомлюють, наскільки загрозливим було б ігнорування психологічного стану Володимира Путіна, його внутрішніх проблем та комплексів. І тому завдання Заходу – максимально обережно зробити все, щоб відкласти реальну загрозу великої війни в Європі й подальший наступ Путіна на Україну, до якого президент Росії залишається готовим.

– Таким чином, Ви не поділяєте думки українських скептиків (і політиків, і пересічних людей), що Захід у протистоянні з Путіним Україну "злив"?

– Ні, я так не вважаю. Адже Захід був, є і залишається зацікавленим у розбудові в Україні європейської держави. В тому числі, щоб продемонструвати – друга найбільша пострадянська країна, східнослов’янська країна може бути європейською державою, на відміну від Російської Федерації, яку будує Володимир Путін. Захід, звичайно, не хоче великої війни, бо ціна життя людини в євроатлантичному світі є надто великою зараз. І тому країни Заходу не готові до прямого військового втручання у події в Україні. І це теж варто брати до уваги.

– 15-16 листопада у Брісбені (Австралія) відбудеться саміт "Групи двадцяти" (G20). На ньому очікують і Путіна й Обаму, й інших лідерів впливових держав. Зустрічі між ними можуть принести зміни в те, що відбувається у зв’язку з "українською кризою"?

– Я поки що таких перспектив не бачу. Жодного концептуального конструктивного наближення позицій Володимира Путіна та західних лідерів ми не бачимо. Тому мета Заходу – заспокоїти Путіна, щоб він не уважав себе вкрай ображеним. А мета Путіна – примусити Захід до змістовних перемовин щодо долі світу. І тут є суперечність, яку, на мій погляд, неможливо подолати найближчим часом.

– Уже близько двох тижнів деякі і українські, й не лише українські експерти поширюють такі, можливо, панічні прогнози, що оскільки нові колони російської військової техніки пересуваються Донбасом, то можливий новий масований удар з боку російської регулярної армії.

Такий удар, який було завдано по українських силовиках наприкінці серпня цього року. І нібито на українських бійців чекають нові "котли", нові Новоазовські? А Ви як вважаєте – Путін може завдати масованого удару по Україні в найближчі тижні чи до весни цього чекати не варто?

– Теоретично так – удар є можливим. У той же час Володимир Путін не хоче удару – він хоче надалі шантажувати. Тому не варто нічого перебільшувати. Удар залишається можливим, але це не означає, що Путін піде на Київ з усіма військами. Ні. Путін прагне примусити Україну в особі Петра Порошенка до певних компромісів – зокрема, щодо життєзабезпечення Криму та Придністров’я.

Якщо Путіну це вдасться, то прямого воєнного втручання не буде, крім, звичайно, забезпечення "ДНР" і "ЛНР", які вже президент Росії взяв на себе. Оскільки Путін не вірить жодним домовленостям із київською владою, то вважає, що постійна загроза війни є важелем забезпечення гарантій виконання домовленостей. Тому Путін постійно шантажуватиме війною.

"Поразка Путіна в цій грі є неминучою"

– Пане Бєлковський, Ви кажете, що Путін узяв на себе забезпечення "ДНР" і "ЛНР"…

А чому ж тоді помічник президента Росії Юрій Ушаков заявив, що Кремль поважає волевиявлення учасників проведеного сепаратистами голосування, а про визнання не йдеться? Водночас із лідерами "ДНР" і "ЛНР" Захарченком і Плотницьким Путін (принаймні поки що) не збирається зустрічатися. Що це означає?

– Тому що Кремль хоче уникнути подальших економічних санкцій із боку Заходу. Тому що всі, зокрема Путін, розуміють, наскільки ці санкції є небезпечними саме для російської економіки. Але в той же час, можливо, уникнути їх не вдасться, і є такий собі хитрий торг із Заходом: якщо санкцій не буде, Путін готовий до компромісу, якщо нові санкції будуть, то не виключені нові військові удари по українській території.

Так чи інакше, Путін вважає себе потенційним переможцем у цій справі. Бо він не вважає фатальними санкції, хоч вони і є болісними для російської економіки. А його постійна загроза великої війни фатальною є.

Тому президент Росії продовжує таку хитру гру з усіма своїми контрагентами у надії в майбутньому перемогти – якщо не зараз, то через рік або два роки. Але я вважаю, що стратегічна поразка Путіна в цій грі є неминучою. Бо ще не було випадків, щоб таку гру на рівні світової війни виграла країна, яка зовсім не має стратегічних союзників. Але тактично Путін може бути найближчим часом більш-менш успішним. І ці тактичні перемоги Путіна, які зрештою завершаться стратегічною поразкою, можуть виявитися дуже болісними для всіх країн навколо Росії.

– От коли починався цей "Мінський процес" – ці переговори-протоколи про так зване припинення вогню – нібито на Київ хотіли перекласти фінансування цих "Донбабве" і "Луганди", як їх різко називають опоненти.

Але зараз ніби виглядає, що все-таки на Москву перекладається фінансування даних самопроголошених республік?

– Москва цього не хоче. Москва в особі Путіна не розглядає "ДНР" і "ЛНР" як території, в яких Росія стратегічно зацікавлена. Ці території потрібні, як постійний важіль впливу на Україну і як постійний механізм дестабілізації України. Тобто, це – аналог Придністров’я, але ще гірше. Гірше стосовно політичного ладу та економічного порядку.

"Час працює проти Путіна, бо той іде проти історії"

– Припустимо, що нинішнє становище на Донбасі протягнеться до весни (бойові дій не припиняються жодного дня, люди продовжують гинути, але все-таки кількість жертв менша, ніж була у серпні). Цей час працює на Путіна, на Україну чи важко сказати?

– На мій погляд, час працює проти Путіна, бо той іде проти історії. Проти закономірного історичного розвитку подій. Адже ми зараз живемо у 21-му столітті, де панує не військова сила і не озброєне захоплення територій, а панують ідеї, моделі й технології. І в цьому сенсі Захід переможе…

– А Україна при цьому теж переможе?

– Майбутнє України залежить від рівня відповідальності та адекватності українських еліт. Я дуже ретельно стежив за всіма подіями в Україні, починаючи з Євромайдану, з Революції Гідності…І вважаю, що є всі передумови, щоб сформувати нову українську еліту, яка дійсно приведе Україну в Європу і створить державу європейського зразка. Але це не означає, що еліта, успадкована значною мірою ще від попередньої еліти, є адекватною цим процесам. Себто – відповідь на Ваше запитання не є такою простою, як хотілося б.