Ще до закриття кордонів між НДР і ФРН у 1961 році було ясно, що Захід не втручатиметься, пишуть ЗМІ у зв'язку з 50-річчям зведення Берлінського муру. Вальтер Ульбріхт за допомогою стіни сподівався зміцнити свою владу і тиснув на Хрущова, підтверджують документи, канцлер Аденауер зайняв малодушну позицію, а НАТО і не мало наміру ризикувати.

Секретні документи підтверджують, що ще до закриття кордонів в 1961 році було ясно, що Захід не буде втручатися, пише Der Spiegel у зв'язку з 50-річчям будівництва Берлінського муру. Коли посол з Москви Андрій Смирнов прибув 16 серпня 1961 року до Бонна, канцлер Аденауер "белькотів про розум і прозорливість Хрущова", йдеться в статті, і висловив "наполегливе бажання" підтримувати дружні відносини з Радянським Союзом. Отже, НДР закрила кордон сектора в Берліні, а з боку канцлера "не було ні протесту проти будівництва муру, ні вимоги відкрити кордон або хоча б прохання провести переговори на цю тему. Якби про це стало відомо, Аденауер ніколи б не виграв майбутні тоді вибори в Бундестаг", - пише автор статті Клаус Вігрефе.

Відомості про "малодушну" позицію 85-річного глави уряду досі були відомі лише фрагментарно, але тепер у Німеччині відкрито частину архіву під грифом найвищої секретності, і "документи підтверджують безсилля федерального уряду, який зважив усі варіанти і дійшов висновку, що нічого не може зробити", - йдеться в статті.

На надзвичайній нараді НАТО 8 серпня представник Норвегії публічно заявив, що всі члени Альянсу підуть на "дуже серйозний ризик", якщо заступляться за Західний Берлін. "Не можна було розраховувати навіть на те, що союзники підтримають тактику жорстких економічних санкцій проти Східного блоку. Британський посол сказав пізніше Аденауеру, що ніхто в НАТО не підтримав би жодної ініціативи Бонна", - зазначає оглядач.

"З документів стало відомо, що канцлер мав інший задум: на секретних переговорах. США повинні були запропонувати Радянському Союзу поміняти Західний Берлін на Тюрингію і частини Саксонії і Мекленбургу. "Американська адміністрація поставилася до цієї ідеї цілком серйозно: держсекретар писав Кеннеді, що треба буде переселити жителів Західного Берліна до ФРН і що СРСР, дуже можливо, схвалить таке рішення. Однак перед практичним застосуванням ідеї президент здригнувся, і жителі Західного Берліна залишилися в своєму місті, а мешканці земель Тюрингія, Мекленбург та Саксонія - насильно в НДР", - розповідає Der Spiegel.

"Стіна Хрущова? Ні, Ульбріхта!" - так назвав свою статтю в Neue Zürcher Zeitung Йоахім Гюнтер. У Хрущова й Ульбріхта, тодішнього керівника НДР, був вибір - поділити Берлін або залишити все як є. Аргументи деяких істориків про те, що Берлінський мур дозволив уникнути Третьої світової війни, ведуть у глухий кут, вважає автор. Коли американський президент Кеннеді казав, що стіна краща за війну, він, мабуть, мав на увазі, що краще відокремити східну частину міста від західної, ніж дати карт-бланш Хрущову на перетворення Берліна на "вільне місто" шляхом вигнання звідти західних держав. США відреагували б на цю спробу війною, мовиться в статті.

Без муру НДР, з якої ще до 1961 року втекли майже 2 млн людей, була б знекровлена ​​і розвалилася. Оскільки влада НДР, перш за все лідер СЄПН Вальтер Ульбріхт за всяку ціну прагнув зберегти соціалізм і втриматися при владі, "антифашистський вал", як офіційно іменувалася Берлінська стіна, став ефективним механізмом захисту, що призначався, головним чином, для внутрішнього користування. Як додає автор статті, це відрізняло Берлінський мур від аналогічних споруд, наприклад бар'єру, який збудували ізраїльтяни проти палестинців, чи американської стіни на кордоні з Мексикою.

У свідомості багатьох Берлінський мур був "муром Хрущова", але з документів, опублікованих в Росії в 1990-ті - "золоті роки відкриття архівів", стало відомо, що Хрущов зволікав: він розумів, що стіна завдасть непоправної шкоди іміджу соціалізму, і радше поступився восьмирічному тиску з боку Вальтера Ульбріхта. Як пише в своїй книзі американський історик Хоуп М. Харрісон, Ульбріхт за допомогою стіни сподівався зміцнити свою владу, і, таким чином, вона стала не результатом діяльності окупаційної влади, а внутрішньонімецьким феноменом.

Ця перешкода проіснувала не довше, ніж тиранія, межі якої вона визначала, але залишені нею шрами потрібно пам'ятати, пише The Times у редакційній статті. "Повстання, які привели до тріумфального знесення муру, разом з крахом східноєвропейського комунізму в 1989 році свідчать насамперед про стійкість людського духу у важких умовах." Берлінська стіна була не просто фізичною огорожею, що розділяла народ, і навіть не наочним засобом гноблення Східної Німеччини та символом холодної війни. Для цілого покоління вона була найбільш відчутним символом бюрократії в системі, поширеної в більшій частині світу впродовж більшої частини минулого століття", - пише видання.

Через 50 років після будівництва Берлінського муру для багатьох він став ще одним історичним монументом. Але, на жаль, сьогодні мури - це не тільки спогади, пише El País. Подібні споруди продовжують будуватися й існувати: в Ізраїлі, на кордоні США і Мексики, між двома Кореями, на Кіпрі та в Белфасті.

"Той, хто їх будує, шукає слушних аргументів, - звертає увагу журналіст Томас Делклос. - Наприклад, Ізраїль обґрунтовує необхідність будівництва стіни прагненням перекрити доступ палестинським терористам, однак ця стіна, що на деяких ділянках сягає заввишки 12 метрів, на 90% розташована на окупованих територіях. За допомогою бетону тут намагаються освятити окупацію. Стіна в Белфасті практично припинила існування. Проте найважче зруйнувати невидимі мури між громадами, як на Кіпрі".

Наявні сьогодні стіни - це "штучні кордони для примирення, які дроблять території і відгороджують один від одного їхні народи", засуджує цю практику автор.