Чорна історія Британії, про яку мало хто знає

Діти вийшли на вулиці Брікстона, що у південному Лондоні, щоб побачити церемонію відкриття Ламбетської ратуші королевою Марією у 1938 р.

"Ми давно жили у Британії й були піонерами, винахідниками, взірцями для наслідування. Лише потім, у колоніальну епоху, долею чорношкірих розпорядилися інакше. Але це не вся наша сутність".

Це слова Лавінії Стеннетт, засновниці "Чорної навчальної програми" - організації, яка викладає школярам факультатив з історії темношкірого населення у Британії та намагається переконати міністерство освіти на чолі з Гевіном Вільямсоном, що цей курс треба зробити обов'язковим.

Смерть Джорджа Флойда у США спонукала тисячі британців вийти на демонстрації, вимагаючи справедливості. Такі демонстрації відбулися у багатьох великих містах.

"Британія теж не безневинна", проголошують місцеві протестувальники з руху Black Lives Matter. Та деякі коментатори ставлять під питання те, чи існує расизм у Британії та якою мірою.

Журналіст програми BBC Newsnight спитав про це чорношкірого британського поета, музиканта і суспільного діяча Джорджа Мпанґу, більше відомого під псевдонімом Поет Джордж. На його думку, дискусії про расизм у Сполученому Королівстві значною мірою обмежені нашою недостатньою обізнаністю про чорну історію Британії - та Британську імперію загалом.

Допис Поета Джорджа у Twitter: "Вчорашня участь у @BBCnewsnight навела мене на думку, що наші розмови про расизм обмежені пробілами в нашій інформованості. В ідеалі, закінчуючи школу, усі мали б розуміти провідну роль Британії у пригнобленні людей з чорною та коричневою шкірою. Та нам до цього далеко"

У більшості випадків, учні британських шкіл дізнаються лише про трансатлантичну торгівлю рабами та рух за громадянські права у США; вчителі зазвичай говорять про це у жовтні, який проголошено "місяцем чорної історії".

"Якщо викидати з програми різні історичні події та наративи, тим самим ви говорите, що ці люди не є частиною цієї країни, цього народу, цієї спадщини. Або ж вони недостатньо важливі, аби всі про них знали", - каже Мелоді Траямф, методистка "Чорної навчальної програми".

Ось кілька епізодів чорної історії Британії, про які нам не розповідали у школі.

1. Жінка з браслетами зі слонової кістки

Дослідники з Університету Редінга у 2010 р. довели, що римська британка, чиї рештки знайшли у Йорку в 1901 р., мала африканське походження

Можливо, дехто вважає, що перші чорношкірі прибули до Британії після Другої світової війни з британських колоній - країн Африки, Карибського басейну й Азії, якими правила Велика Британія, у деяких випадках упродовж століть.

Та це не так, каже Лавінія з "Чорної навчальної програми".

"Ми знаємо, що чорні люди були у Британії з римських часів, - і маємо конкретні приклади".

"Жінка з браслетами зі слонової кістки" - так археологи прозвали жіночі рештки, які знайшли у Йорку в 1901 році й передали до колекції Йоркського музею. Як показав археологічний аналіз, ця жінка народилася у римській Британії, але, скоріше за все, має північноафриканське коріння.

Рештки датовані другою половиною IV ст.

У її похованні знайшли прикраси з гагату та слонової кістки, - браслети, сережки, підвіски, намистини, - глечик з блакитного скла та скляне дзеркальце. Вона явно була не бідна.

"Це ставить під сумнів традиційну ідею про те, нібито чорні ніколи не мали багатства чи навіть його не прагнули", - каже Лавінія.

2. Чорний трубач Генріха VIII

Джон Бланк на сувої XVI ст., що зберігається у Національному архіві

У часи Тюдорів у Англії мешкали сотні чорних мігрантів. Якщо хтось забув, коли правили Тюдори, йдеться про XVI століття.

Один з них - африканський трубач Джон Бланк. Його обличчя можна роздивитися на двадцятиметровому сувої, що зображає престижний Вестмінстерський турнір 1511 р. - пишне свято, зорганізоване Генріхом VIІІ на честь народження в нього сина.

Зберігся навіть лист, в якому Джон Бланк просить Генріха VIІІ підняти йому зарплатню.

"Він просив 8 пенсів на день. Не знаю, який курс на сьогодні, але це показує, що він знав собі ціну", - каже Лавінія.

3. Перша чорна королева Британії?

Ця німецька принцеса стала британською королевою через шлюб з королем Георгом ІІІ. Багато хто з істориків вважає, що королева Шарлотта мала африканське коріння.

Вони з Георгом побралися у 1761 р., а згодом Шарлотта стала матір'ю двох майбутніх британських монархів - Георга ІV та Вільяма ІV.

Стверджують, що, прибувши безпосередньо з Німеччини, Шарлотта однак була нащадницею чорної гілки португальської королівської родини.

У ХІІІ ст. король Португалії Афонсу ІІІ відвоював місто Фару у маврів - мусульман родом з Північної Африки, які у середньовіччі жили на території сучасних Іспанії та Португалії. Вважається, що Афонсу мав трьох спільних дітей з дочкою мавританського правителя цього міста.

Один з їхніх синів Мартім Афонсу Чичорро, як кажуть, також одружився з дамою з темношкірої родини - Інес Лоуренсу де Соуза де Валадарес. Від їхнього шлюбу пішов шляхетний португальський дім Соуза-Чичорро, який мав багато спадкоємців, включно з королевою Шарлоттою.

Найвідоміша правнучка Шарлотти? Королева Вікторія.

4. "Сховано у всіх на виду"

Королева Шарлотта - з африканським корінням чи ні - доєдналася до британської королівської родини саме в те століття, коли Британія взялася торгувати рабами - й сильно на цьому розбагатіла.

"Дуже часто ми починаємо розмову про чорну історію з Лондона. Все зводиться до столиці. Та варто згадати, що місто Глазго піднялося якраз на продажі тютюну, цукру та бавовни - товарів, які вироблялися поневоленими мешканцями Ямайки, Тринідаду й Барбадосу", - каже Лавінія.

Багато центральних вулиць у Глазго названо на честь рабовласників ХVІІІ ст., які збагатилися завдяки своїм плантаціям.

"Вам кажуть, що чорношкірі були рабами, але замовчують, що плід їхньої праці - ті вулиці, якими ми сьогодні ходимо".

"Чорний самурай": як африканець став частиною японської еліти і допоміг об'єднанню Японії

Розповідаючи про рабство, слід показувати і його "контекст", зауважує Лавінія.

"Хто мав від цього зиск? Не лише колоністи, а й звичайні люди тут у Сполученому Королівстві".

Також слід викладати інформацію про "чорношкірих мешканців Шотландії, які брали участь в аболіціоністському русі".

"Зазвичай ми чуємо лише про Вільяма Вілберфорса", - британського політика, який започаткував кампанію проти рабства, - каже Лавінія.

5. Перша світова війна та наступні расові сутички

Говорячи про переселенців з Карибів, ми згадуємо передусім "покоління Windrush" - тих, хто приїхав у період з 1948 по 1971 рр. (перша й найбільша група - на кораблі Empire Windrush).

"Та чорношкірих привозили з Ямайки раніше - щоби вони воювали у Першій світовій", - каже Лавінія. Її двоюрідний дід приїхав до Англії у 17 років і працював для фронту, а тоді осів у Лондоні.

Він "виявився одним із щасливців", додає вона, бо після війни його не відправили назад.

Коли британські солдати повернулися додому з Першої світової, на них чекали безробіття та брак можливостей.

"Білі люди вирішили, що чорні відбирають їхню роботу", - й почалась агресія у бік чорних спільнот.

Расові сутички відбулися у 1919 р. у Глазго, Ліверпулі, Кардіффі та інших портових містах Британії. Троє осіб загинуло, і сотні отримали поранення й травми.

Були й економічні наслідки. Багато чорних військовослужбовців та робітників лишилися без роботи, коли на заводах ввели "кольоровий ценз". Його причиною послужило те, що білі робітники відмовлялися працювати поруч із чорними - і профспілки їх у цьому підтримували.

Багатьох чорношкірих відправили назад до тих країн, де вони жили до війни.

Вагомими причинами сутичок були бідність та безробіття; втім, за словами дослідника Джеймі Бейкера, білі британці також боялися, що їхні дочки одружаться з чорношкірими чоловіками.

"Це узгоджується з тенденцією до гіперсексуалізації чорношкірих чоловіків, - каже Лавінія. - Білі чоловіки відчули загрозу - їм здалося, що чорні забирають їхніх жінок".

6. Бристольський автобусний бойкот

студентська демонстрація у Бристолі на знак протесту проти запровадження в автобусах "кольорового цензу"

Після Другої світової війни до Британії запросили мігрантів з країн Карибського басейну, Африки та Індії - треба було відбудовувати країну.

Їм дали роботу в медичних закладах та інших установах громадського сектору - зокрема, запросили кермувати міськими автобусами.

Втім, Омнібусна компанія Бристоля, що підпорядковувалася міській раді, відмовилася приймати на роботу чорношкірих та азійських водіїв, що зрештою призвело до бойкотів автобусного транспорту по всьому місту.

"Та це було непросто", - каже Лавінія. На той час расова дискримінація ще не була незаконною - перший Закон про расові відносини прийняли у 1965 р., але лише у 1968 р. його поширили на працевлаштування й оренду житла.

"Мозковим центром" бойкоту були Пол Стівенсон, Рой Гекетт і Гай Бейлі. Пол почерпнув натхнення у відповідному протесті у США, який почався з того, що чорношкіра жінка на ім'я Роза Паркс відмовилася поступитися місцем білому пасажиру.

Пан Гекетт організовував блокування вулиць та сидячі протести, що заважали автобусам курсувати у центрі міста.

"Білі жінки вели дітей у школи чи йшли на роботу - вони зупинялись і питали нас, що відбувається, - пригадував він у розмові з нашим кореспондентом. - Пізніше вони приєднувалися до нас".

Протестувальники мали підтримку студентів, місцевого парламентаря Тоні Бенна, а також і Гарольда Вілсона, який роком пізніше очолив партію лейбористів.

28 серпня 1963 року - того самого дня, коли Мартін Лютер Кінг у кульмінаційний момент маршу на Вашингтон виголосив свою славетну промову "В мене є мрія" - Омнібусна компанія Бристоля під тиском кількамісячних протестів змінила свої правила.

У середині вересня у Бристолі з'явився перший кольоровий кондуктор - Раґбір Сінгх, сикх, який народився в Індії, але мешкав у Бристолі з 1959 р. Відтак число чорношкірих та азійських працівників транспорту почало зростати.

За свої дії Пол Стівенсон Гай Бейлі та Рой Гекетт отримали Орден Британської Імперії.

Камерон Вірк Кореспондент Newsbeat