22 лютого. Пам’ятні дати

Сьогодні день пам’яті Олени Теліги – української поетеси, громадської та політичної діячки.

Її коротке життя було схоже на спалах: «Шалена любов до життя і шалена погорда до смерті. Чи може бути більш прекрасне і глибоке з’єднання?»

Так писала і так діяла Олена Теліга – поет, літературознавець, громадський і політичний діяч, поза сумнівом, одна з найпомітніших постатей українського зарубіжжя.

Вона увійшла в життя «як в безжурний танок», а вийшла з нього як мужній воїн. Народжена під Москвою в 1906 році, вона жила в Чехії, в Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. Загинула вона теж в Україні – в окупованому нацистами Києві.

На неї, як на українську патріотку, полювало гестапо. Її схопили в приміщенні Спілки письменників, яку Олена Теліга очолювала під час німецької окупації, ув’язнили і розстріляли 22 лютого в Бабиному яру. Її чоловік – Михайло Теліга, який не мав жодного стосунку до літератури (був фаховим інженером), добровільно пішов на смерть разом із нею.

«Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга», - видряпала вона на стіні камери №34 на вулиці Короленка, 33 – тепер Володимирській. А зверху – тризуб. Звідти її й повели на розстріл.

«Я не бачив чоловіка, що так героїчно вмирав би, як ця гарна жінка», - нібито сказав один із німецьких офіцерів перед стратою української поетеси.

Можна сказати, що життя Олени Теліги ділиться на дві половини: перша – доволі безтурботна, хоч і бурхлива, а друга – ідейно-героїчна.

Олена зростала в російськомовному середовищі. Родина мешкала в Петербурзі, з 1918 року – в Києві. Батько Олени – Іван Шовгенів був професором Київського політехнічного інституту, за часів УНР очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань родина емігрувала до Чехії.

Там Олена навчалася на історико-філологічному відділенні Українського педагогічного інституту в Празі. У студентські роки, доти російськомовна, остаточно переходить на українську. У 1926 році Олена вийшла заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець.

Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів.

Працює а її культурній референтурі. Готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну. Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва.

Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Її попереджали про небезпеку арешту, пропонували залишити Київ, але вона залишилися.

Як пише Олег Жданович, вона відповіла на всі застороги й поради друзів: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту… Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця…» 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру. На умовному місці загибелі українських патріотів нині встановлено пам’ятник.

Щороку, 22 лютого, в країнах ЄС відзначається Європейський день підтримки жертв злочинів. Дата покликана привернути увагу до проблем потерпілих від кримінальних дій інших людей. Щороку жертвами злочинів стають 75 мільйонів європейців.

ЄС докладає максимум зусиль, щоб мінімізувати ці показники, спрямовуючи діяльність на узгодження законодавств усіх держав-членів ЄС, задля гарантування підтримки та захисту прав жертв, їхнього доступу до правосуддя. 22 лютого 1990 року уряд Великобританії опублікував «Хартію жертв злочинів».

Нині в багатьох країнах ухвалені й діють закони, спрямовані на захист постраждалих від кримінальних дій, їхню соціальну реабілітацію, компенсацію матеріальних і моральних збитків. У світі діє майже 200 програм допомоги потерпілим від злочинів.

Такі програми реально допомагають людям впоратися зі стресом, вийти з кризи, зрештою, просто надають матеріальну допомогу і моральну підтримку.

В Європейський день підтримки жертв злочинів у різних країнах проводяться освітні заходи, громадські акції, колоквіуми, семінари, «гарячі лінії», конференції, збір коштів на підтримку жертв злочинів, ініційовані, переважно, правозахисними і громадськими організаціями з залученням представників владних структур (поліції, прокуратури, судів).

Також поширеною є практика ухвалення законів на користь потерпілих саме цього дня. На теренах ЄС підтримкою жертв злочинів опікується організація Victim Support Europe (складається з 36 національних організацій, які надають підтримку та інформаційні послуги жертвам криміналу в 25 країнах Європи).

На сайті організації можна ознайомитися з планом заходів Європейського дня підтримки жертв чи не в кожній з країн ЄС. Україна поки що не є членом ЄС, але День підтримки жертв злочинів для неї надзвичайно актуальний.