Поки у Франції говорять про порятунок Греції і рекапіталізацію банків, Німеччина намагається зробити політичні висновки з нинішньої кризи. Якщо впаде валютний союз, то зруйнується внутрішній ринок, а потім і митний союз ЄС, зазначають оглядачі, не відкидаючи гіршого сценарію. Чехія, Польща та Угорщина засумнівалися у привабливості євро. Єврозону міг би врятувати Китай, але якою ціною?

Керівництво Німеччини намагається зробити політичні висновки з нинішньої кризи єврозони: якщо французи залишаються в рамках, встановлених фінансовими ринками, то німці оперують політичними термінами, як це властиво зрілій парламентській демократії, пише оглядач Le Monde Арно Лепармантьє. Він підкреслює, що питання порятунку єврозони - "політичне питання, тому що на кін поставлено все європейське будівництво, починаючи з 1945 року".

18 жовтня Ніколя Саркозі попереджав: "Через десять днів вирішиться наша доля. Ті, хто знищить євро, відповідатимуть за відновлення конфліктів на нашому континенті". Гендиректор СОТ Паскаль Ламі каже: "Реальність нагадує про себе тим, хто хотів запровадити євро без політичного союзу. Сьогодні ми робимо крок вперед і два назад: якщо зруйнувати валютний союз, то зруйнується внутрішній ринок, а потім і митний союз. Кожен виявиться сам по собі у ще більш глобалізованому світі".

Париж і Берлін життєво зацікавлені в порятунку євро, продовжує оглядач. Франція, яка вже впродовж 60 років намагається зробити Європу важелем свого впливу, може втратити найбільше. Доля Німеччині теж пов'язана з єдиною валютою: вона зацікавлена ​​в добробуті сусідів, котрим продає свою продукцію. Нині німцям доводиться миритися з економічним урядом, який припускає фінансову допомогу найслабшим і спільне управління фінансами, і вони змушені визнати, що одна маленька країна може стати ахіллесовою п'ятою та завалити всю Європу. Німеччина готова взяти на себе відповідальність і заплатити, але натомість вона вимагатиме право контролю над фондами і бюджетною політикою інших європейських країн, вважає Лепармантьє.

Що стосується французів, то їм доведеться зробити "стрибок у федералізм". З моменту запровадження євро Франція відмовлялася збалансувати свої фінанси під тим приводом, що це заважає її економічному зростанню. І тепер назріває серйозний конфлікт між романо-європейськими країнами, які вважають за краще вдатися до інфляції задля зниження європейських боргів, і німецькими прихильниками строгої бюджетної політики, спрямованої на відновлення конкурентоспроможності, котра загрожує дефляцією. Крім того, французи ніколи не робили вибору на користь політичної Європи, зауважує оглядач.

На даний момент у європейців є два варіанти поведінки, підбиває підсумок Лепармантьє. Перший - це лінія поведінки Сильвіо Берлусконі, який зволікає й ігнорує заклики Меркель і Саркозі. Другий - варіант Сапатеро, котрий, як грішник, що кається, не чекаючи на заклики, проводить політику суворої економії і готовий навіть втратити владу.

Боргова криза дещо охолодила запал держав, які прагнули увійти в зону євро, йдеться в іншому матеріалі Le Monde. З моменту проведення саміту у Варшаві 14 жовтня Чехія, Польща та Угорщина демонструють негативний настрій.

"Валютний союз готовий перетворитися на союз трансфертів і боргів, отож варто почекати, щоб подивитися, в якому напрямі просуватиметься зона євро, - заявив прем'єр-міністр Чехії Петр Некас. - Уряд, який я очолюю, не встановив і не встановлюватиме дату долучення до єврозони".

Румунія, яка з 2009 року живе в умовах жорсткої економії, планувала вступити до зони євро до 2015 року, тепер Бухарест говорить про 2018 рік. Що стосується Болгарії, то, за словами прем'єр-міністра Бойко Борисова, вступ до зони євро - "це щось, за чим ми спостерігаємо з обережністю, бо не знаємо, як будуть розвиватися ці процеси".

Пекін міг би врятувати Європу за допомогою своїх валютних резервів, обсяг яких сягає трильйонів доларів, однак, як пише Sueddeutsche Zeitung, ціна такого порятунку була б занадто висока.

Наразі країни єврозони ведуть дискусії за двома сценаріями збільшення ресурсів Європейського фонду фінансової стабільності EFSF до трильйона євро і більше. Перший варіант передбачає покупку інвесторами держоблігацій слабких країн єврозони із застереженням, що в екстреному випадку фонд візьме на себе частину збитків. Другий варіант пропонує задіяти Китай: поряд з EFSF слід створити додатковий "резервуар" для залучення коштів з країн, що не входять до ЄС, як-от КНР. На думку голови Європейської ради Германа ван Ромпея, ці опції можуть і комбінуватися.

"План дуже привабливий: грошей потребує не тільки Греція, яка стоїть на порозі банкрутства, а й Португалія, Ірландія, Італія та Іспанія, а у китайців грошей надлишок. Більшість валютних резервів Китаю зосереджена в американських держоблігаціях, але він в останні роки намагається знизити свою залежність від долара", - мовиться в статті.

За оцінками економістів, комуністичний Китай вже інвестував чверть своїх резервів у європейські цінні папери. "Проте, про яку конкретно суму йдеться, визначити непросто: китайська сторона вперто мовчить щоразу, коли мова заходить про цифри, і європейські країни часто не знають, хто купує їхні боргові зобов'язання".

Економісти не сумніваються: Пекін зацікавлений у допомозі Європі, оскільки ЄС є його найважливішим торговельним партнером. Тимчасом згода китайців може мати свою ціну: у відповідь Пекін може зажадати від європейців визнання Китаю ринковою економікою, і така угода закріпить роль КНР як політичного та економічного "важкоатлета", зазначає видання.

Переклад InoPressa