Демократичні зміни в Литві "могли б статися навіть швидше, якби Росії вдалося побудувати демократію європейського типу", каже тепер Вітаутас Ландсбергіс, згадуючи про початок 1990-х. "Його слова загострюють увагу на разючій межі змін у колишньому східному блоці. Через 20 років після спроби путчу в Москві його спадщина набагато більш амбівалентна, аніж наслідки революцій 1989 року в комуністичних країнах Східної Європи", - зазначає журналіст Financial Times Ніл Баклі.

Сьогодні більшість колишніх соціалістичних країн - життєздатні демократії з ринковою економікою. Колишні республіки СРСР теж переважно перейшли на ринкову економіку. Але більшість з них і досі живе за авторитарної системи, пронизаної корупцією. Європа розділена новою завісою між демократичними країнами і тими, хто до справжньої демократії не дійшов, підсумовує автор.

"Більшість пострадянських держав - корумповані країни, мета яких - дозволяти своїй еліті збагачуватися за допомогою корупції. Авторитаризм - спосіб гарантувати, що вони можуть зберегти такий порядок", - говорить шведський економіст Андерс Аслунд, радник урядів Росії і України на початку 1990-х.

Микола Петров з Carnegie Moscow Center розділяє колишні республіки СРСР, за деякими винятками, на дві групи. У країнах першої (Казахстан, Узбекистан) лідери радянського періоду втрималися при владі, використовуючи модифіковані старі методи. "В країнах другої групи проводилися вільні вибори, поки не з'явився лідер, який виштовхнув утришиї решту", - за словами Петрова, такі Бєларусь із Лукашенком і Росія з Путіним. У тому ж напрямку рухається Україна за Януковича.

Чому ж країни розійшлися врізнобіч? Деякі причини пов'язані з культурою, історією та географією, деякі - з особливостями перетворень у посткомуністичний період. "Головна відмінність - тривалість часу, прожитого за комуністичного режиму: у більшості республік СРСР він тривав сім десятиліть", - пише автор. І більшість колишніх радянських республік не мали й досвіду суверенітету, бо раніше входили до складу Російської імперії.

Центральноєвропейські країни типу Угорщини та Польщі зберегли елементи приватного бізнесу і власності, рудименти незалежного громадянського суспільства. У Польщі моральним орієнтиром та альтернативною владною структурою була католицька церква. Країни Балтії вважали себе не "радянськими республіками, а європейськими країнами, які прагнуть відродити, а не побудувати з нуля демократію", зауважив Ландсбергіс.

"Завдяки цим факторам Захід завжди вважав екс-соцкраїни частиною Європи", - зазначає видання. А ось в Україні "нам довелося самим доводити, що ми - не Росія", зауважив київський політолог Олексій Гарань. Захід негайно надав Східній Європі економічну допомогу на перехід до нового ладу. Але, як каже Аслунд, "російським реформам Захід у перший рік взагалі не допомагав", що почасти пояснювалося позицією вашингтонських лідерів.

Крім того, Євросоюз швидко відкрив ринки для східних сусідів, і експорт допоміг оживити їхню економіку. "До середини 1990-х ЄС рухався до переговорів про членство з багатьма з них. Цієї моделі, завдання і стимулу реформ не отримали колишні республіки СРСР", - йдеться в статті. До того ж багато з них до 1993 року залишалися в рублевій зоні, а російський центробанк друкував гроші, підігріваючи гіперінфляцію, так що макроекономічна стабілізація була неможлива, зазначив Аслунд.

Повільність реформ у колишніх республіках СРСР часто пояснювалася їхньою млявою підтримкою. Бізнесмени та чиновники знайшли спосіб нажитися на ситуації, і державну владу захопила олігархія, виборами все частіше маніпулювали заради збереження влади якоїсь групи людей. Побачивши це, народ заявив: "Якщо це і є капіталізм і демократія, ми такого не хочемо", зауважив Ярослав Романчук, екс-кандидат в президенти Бєларусії

"І все ж справа пострадянської демократії не померла", - вважає видання. На думку газети, "кольорові" революції надихнули "арабську весну", яка, можливо, ще відгукнеться в колишній радянській імперії.

Захід все ще покладає надії на Україну та Грузію, зазначає газета. Після російсько-грузинської війни зусилля направити їх по шляху до членства в НАТО ослабли, "але вживаються заходи для їхньою більш тісної інтеграції в ЄС. Польща обстоює програму, яка запропонує півдюжини колишніх республік СРСР в обмін на реформи співпрацю на зразок тієї, яка 20 років тому пішла на добро самій Польщі".

Польща також виступає за укладення з Україною угод про асоціацію з ЄС і свободу торгівлі. "Але ця ідея є предметом дебатів після того, як Янукович згорнув досягнення демократії", - мовиться в статті. Грузії у вересні запропонують почати подібні переговори.

"Але Росія не припинить спроб утримати інші республіки під своїм впливом", - вважає видання, нагадуючи про Митний союз.

Захід фактично надав російським лідерам "зону привілейованих інтересів", якою вони домагалися, стверджує Ландсбергіс. Це може стати перешкодою демократичним перетворенням на багато років вперед. Ландсбергіс нагадує Заходу, що "на старому радянському сленгу "зона" означала "в'язницю".

На тій же сторінці опублікована врізка "Роль природних ресурсів: як похитнулися шальки терезів, коли багата нафтою і газом Росія "надто розбагатіла"." Нафта і газ - одні з головних чинників, що стримують розвиток демократії в колишньому СРСР", - йдеться в статті. Три з 6 авторитарних (за рейтингом Economist Intelligence Unit) колишніх республік СРСР мають великі запаси вуглеводнів. А Росія, найбагатша на нафту і газ, - держава-гібрид з ознаками авторитаризму.

"У всіх цих країн так чи інакше спостерігаються класичні симптоми "нафтового прокляття", - пише газета. Нафтогазові доходи дозволяють еліті, об'єднаної кумівством, залишатися при владі, відкуповуючись від опозиції шляхом підвищення зарплат і пенсій. Скрізь, крім Казахстану, нафтогазові доходи пригнічують зростання інших секторів економіки. Мабуть, найяскравіший приклад тому - Росія, додає автор.

Для Росії нафта і газ - ще й важелі впливу на сусідів. "Однак саме відсутність енергоресурсів не дозволяє українському керівництву встановити такий же суворий режим, який встановила Москва".

У Росії Медведєв позиціонує себе як реформатор, який зніме нафтове прокляття. "Але, можливо, нафтові доходи таки допоможуть Путіну повернутися в Кремль", - зауважує автор.

Переклад InoPressa