20 років тому провалом закінчилася спроба державного перевороту, спрямована проти президента СРСР Михайла Горбачова. Сьогодні тогочасні змовники відчувають себе мало не переможцями: демократія в Росії стала сприйматися як лайка, чиновники на власний розсуд трактують закони, а цинізм був зведений у ранг нової державної ідеології, пише кореспондент Focus Борис Райтшустер.

"Коли перед об'єктивами телекамер з'явилася людина, якій вдалося навести жах на весь світ, найважливішим його посланням були не сказані ним слова, а його руки: Геннадій Янаєв, віце-президент СРСР, друга людина в державі після Михайла Горбачова, позиціював себе як нового керівника країни. На підтвердження своїх домагань до столиці за його вказівкою були введені танки, а спецзагони КДБ приведені в стан підвищеної боєготовності. Але його руки тремтіли, - продовжує Райтшустер, - як у абітурієнта, який ось-ось провалиться на усному іспиті".

А незадовго до цього нещодавно обраний президент РРФСР Борис Єльцин, виступаючи з танка перед Білим домом, стиснувши кулаки, закликав дати рішучу відсіч путчистам на чолі з Янаєвим.

"Багато радянських громадян, що звикли за десятиліття радянської ери шукати правду між рядків і знаходити її в символіці, зіставивши ці кадри, абсолютно ясно усвідомили: путч близький до провалу".

"Радянські" яструби "скрегочучи зубами терпіли реформатора Горбачова з його перебудовою, - продовжує коментатор. - Чашу терпіння переповнило його рішення перетворити Радянський Союз у Федерацію незалежних держав". Протягом трьох днів організований ними ГКЧП тримав у напрузі весь світ. На якийсь момент, згадує автор, здавалося, що Радянський Союз може відродитися у своїй попередній формі.

Путчисти зробили ставку на швидку перемогу і прорахувалися, говориться в статті. І це при тому, що в їхніх руках була сконцентрована вся влада.

"Те, що на перший погляд виглядало як "хепі-енд" для батька перебудови, на ділі обернулося трагедією. Вже через два дні після остаточного провалу путчу з'ясувалося, що ролі в московському покері за владу поділені по-новому: (...) тепер вирішальне слово було за Єльциним. Він заборонив діяльність Компартії, генсеком якої Горбачов все ще залишався. Перед об'єктивами телекамер Єльцин принизив свого суперника, пальцем вказуючи йому на ті місця в документах, які слід було зачитувати, і на ті, де ставити підпис. Горбачов став "кульгавою качкою", а запланований до підписання Союзний договір - макулатурою".

У ці дні, коли в Росії з нагоди 20-ої річниці згадують серпень 1991 року, створюється відчуття, що більшість росіян витіснили з пам'яті ті події. Причина цьому є, упевнений кореспондент: "Більшість жителів країни асоціюють події тих днів не з перемогою над авторитарним режимом, а з розвалом Радянського Союзу". "Найбільшою геополітичною катастрофою XX століття" назвав його Володимир Путін, в цілому показавши ставлення до цієї події в народі.

Сам Єльцин - і автор вважає це однією з найсерйозніших його провин - пізніше зрадив те, що виглядало як російський демократичний експеримент. Мова йде про антиконституційний розпуск парламенту в 1993 році, а також його наказ відкрити вогонь по Білому дому, біля стін якого він відстоював за два роки до цього право Росії на демократичний вибір.

"Єльцин зробив ставку на вільний капіталізм у самій його розв'язаній формі; приватизація перетворилася на розбійницький набіг, в результаті якого люди з його оточення стали мільярдерами, а решта народу поринула у злидні", - пише Райтшустер.

"Герой 1991 своїми руками демонтував пам'ятник самому собі; демократія в Росії перетворилася на лайку (...), а люди стали сумувати за радянськими часами".

Як зауважує далі автор, в Росії так і не відбулася переоцінка ролі КДБ в історії країни. Більше того, "співробітники КДБ - і насамперед Володимир Путін - займають сьогодні провідні позиції в політиці та економіці. У сьогоднішній Росії в їх руках зосереджена така влада, про яку в Радянському Союзі вони могли тільки мріяти. (...) У перевиданих підручниках історії Сталіна вшановують як великого державного діяча, а путчисти, відбувши нетривалі терміни ув'язнення, вийшли на свободу - багато хто з них зробили кар'єру в новій системі. Горбачов, навпаки, вважається в Росії зрадником ".

Багато росіян, швидше за все, забули, що саме Горбачову вони повинні бути вдячні за те, що багато мрій радянських громадян тепер стали реальністю: з'явилася можливість подорожувати, висловлювати свою думку, відкрився доступ до критичної інформації.

"Проте всі ці та інші особисті свободи дісталися росіянам чималою ціною: росіяни втратили ту безпеку, яка була гарантована - хоч і на низькому рівні - в СРСР. У сьогоднішній Росії ні на що не можна покластися - ні на закон, ні на порядок, ні на соціальну систему ", - продовжує автор.

"Корупція і всесилля чиновників досягли таких масштабів, які не були притаманні навіть радянській епосі. Критики заговорили про неофеодалізм: державні чиновники трактують закони на власний розсуд і можуть набивати кишені до тих пір, поки демонструють лояльність режиму. (...) Всупереч всім легендам про боротьбу з олігархами: каламутні ділки з потрібними зв'язками при Путіні так само швидко і не менш сумнівними шляхами, ніж при Єльцині, заробляють свої мільярдні статки ", - зауважує журналіст.

Як пише далі німецький оглядач, знавець російських реалій, російська "політична система несе в собі гени своєї попередниці, системи радянської. Не держава слугує людині, а людина служить державі." Демократура "в Росії ґрунтується на насильстві та погрозах, відході від реальності і її прикрашанні (...). Сьогодні все відбувається поза сумнівом, більш цивілізовано, ніж у попередні часи: вовк вбрався в овечу шкуру. Кремль більше не витрачає мільйонів на ГУЛАГ, йому достатньо показових процесів, арештів і загадкових смертей. (...) З Дмитром Медведєвим Росія отримала ліберальну "вітрину": політик, відкритий світу, розумний, але позбавлений будь-якої влади".

Щодня росіянам з екранів телевізорів пропонується видимість реальності, новині сюжети, які більше нагадують сеанси психотерапії, ніж журналістику. Вироки суддям диктуються по телефону, а проти жменьки демонстрантів кидаються тисячі поліцейських. "На відміну від Радянського Союзу, йдеться не про ідеологію, а про гроші", - зазначає автор.

"Через 20 років після провалу путчу в країні все ще живуть не громадяни, а піддані, які вже перестали дивуватися або чинити опір відведеної їм ролі. Вони пішли з головою у боротьбу за виживання і хоча б за мінімальний добробут. Вони пристосувалися. Радянський Союз мертвий. І тим не менше він всюди ", - резюмує Борис Райтшустер.

Переклад Inopressa.ru