У індійському місті Гандінагар стартує зустріч міністрів фінансів країн "Великої двадцятки". Звісна річ, у кулуарах заходу йшлося й про російсько-українську війну. Ця подія як головна у нинішній час на планеті є темою для обговорення на будь-яких міжнародних майданчиках — тому й індійський саміт очільників мінфінів G20 не став винятком.

США — для України

Головною дійовою особою на зустрічі міністрів фінансів "Великої двадцятки" стала очільниця Мінфіну Сполучених Штатів Америки Джанет Єллен. Вона очікувано зробила кілька гучних заяв, зокрема, про ситуацію із підтримкою України у війні, яку розв'язала російська федерація.

Так, міністерка фінансів США заявила, що компромісу між допомогою Україні та країнам, що розвиваються (тобто країнам Глобального Півдня), не буде. Цим вона підтвердила те, про що було заявлено лідерами західного світу на саміті НАТО і "Великої сімки" у Вільнюсі — підтримка України буде не ситуативною, а довгостроковою, і завершиться тільки після перемоги.

Що більше — Джанет Єллен наголосила на тому, що фінансову підтримку України необхідно подвоїти. Подібні слова, авторкою яких є очільниця Міністерства фінансів головного і наймогутнішого партнера України, не можуть не тішити. Та усе це було важливо перш за все для України — як запевнення того, що Захід не втомився від України, що він продовжить підтримувати, фінансувати, виробляти й надавати. Та були у промові Єллен й інші слова, які є значно важливішими в глобальному сенсі.

Єллен — для світу

"Припинення цієї війни є перш за все моральним імперативом", — наголосила Джанет Єллен. Але, продовжила представниця американського уряду, це також найкраще, що можна зробити для світової економіки. І саме тут, в цих словах міністерки фінансів США, ключ до розуміння важливості допомоги далекій від Америки Україні, яку ще років десять тому не відрізняли від колишньої метрополії — росії.

Допомога Україні — це не тільки підтримка країни на сході Європи, країни, яка раптом, після десятиліть блукань у політичній темряві (згадаймо, хто складав більшість у Верховній Раді до 2014 року, якими кількісно мізерними були євроатлантичні настрої в українському суспільстві до початку російської агресії в Криму та на Донбасі), таки вирішила, з ким вона планує прямувати у майбутнє. Це частина глобального процесу, який діє незалежно від того, чи Україна зараз під ударом кремлівського диктатора, Казахстан чи якась інша держава.

Війна, розв'язана володимиром путіним, війна, яку підтримала абсолютна більшість населення росії — є проблемою не регіонального, як балканські війни 90-х, а глобального характеру. Все, чим завершилися балканські війни — це легендарний розворот літака російського прем'єр-міністра євгена примакова (кдб-шного попередника володимира путіна у російській владі) над Атлантикою перед початком бомбардувань Югославії. Жодної глобальної кризи ця історія не викликала. Як і агресія росії проти Грузії. Але з Україною — зовсім інша ситуація.

Україна і глобальна економіка

По-перше, сама по собі Україна в глобальній економіці займає місце значно важливіше, ніж Грузія. Можна багато говорити про те, що "лякалки" голодом на глобальному Півдні через неможливість постачання зерна з України — це радше перебільшення, але Україна справді є одним із ключових гравців на світовому сільськогосподарському ринку. Тому питання продовження чи не продовження "зернової угоди" дійсно б'є по цілому макрорегіону (і важливо, щоб російська пропаганда тут не перемогла західну інформаційну політику). Але головне навіть не це, а те, що по-друге.

А по-друге — реакція Заходу на російську агресію та початок потужного санкційного тиску на росію. Попри те, що колективний Захід не втрутився прямо у російсько-українську війну, сама його відмова від російських енергоносіїв серйозно позначилася — причому не тільки на російському бюджеті, який з кожним місяцем стає усе меншим і меншим, а й на західній глобальній  економіці. Тому Джанет Єллен у своєму пасажі про припинення війни абсолютно має рацію. Звісна річ, припинення війни на умовах України — про це серйозних дискусій у демократичному світі уже давно немає.

"Хід конем" від Мінфіну США

Акцент на фінансовій складовій війни й раніше мав місце, але це було перш за все у форматі "чи готові ми й надалі витрачати стільки коштів на підтримку України". Міністерка фінансів США спрямувала ситуацію у напрямку, який є дещо несподіваним для західного суспільства, але при цьому дуже вигідним для України. Громадяни країн-партнерів України нарешті отримали чітку відповідь на питання "Навіщо наші податки витрачаються на Україну". Відповідь проста і зрозуміла: бо лише так світова економіка повернеться до свого оптимального стану, тобто стабільного зростання із відповідним фідбеком у гаманцях цих самих громадян.

Для західних партнерів України чи не головним питанням увесь цей час, починаючи з 24 лютого 2022-го, а особливо зараз, з кожним новим місяцем, є питання пояснення вигоди для країн Заходу підтримки України. Звісно, є політичні конструкти на кшталт "Поразка держави, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, після припинення підтримки великих ядерних держав у війні з іншою ядерною державою — автоматично розпочне ядерну гонитву у всіх інших більш-менш суб'єктних державах світу, які зрозуміють, що покладатися вони зможуть лише на свій ядерний арсенал". Але тема ядерної загрози традиційно є табуйованою на Заході — хоч час від часу тамтешні політики, включно із самим Байденом, використовують її для досягнення тих чи інших цілей. Однак економічний фактор — ми допомагаємо Україні перемогти сьогодні, щоб ми з вами стали жити краще завтра — спрацює краще. Бо вдарить по кожному громадянину глобального Заходу.

Тож залишається побажати Джанет Єллен успіхів із просуванням теми фінансової вигоди для Заходу й усього глобального світу (так, і Півдня теж) від максимально швидкої перемоги України та завершення війни. А нам, попри усі подвоєння чи потроєння допомоги, ще доведеться довести цю війну до переможного завершення. Чи того, що буде визнано світовим спів-товариством переможним завершенням.