Левко Ткачук - юний тернопільський Ілон Маск?

Створена ним комп`ютерна гра перемогла на конкурсі в Лос-Анджелесі

9-річного школяра Лева Ткачука із Тернополя дехто називає «юним Ілоном Маском». Скажете, ого, занадто претензійно! Ну, як сказати. Адже Ілон Маск навчився програмувати на комп’ютері у 10 років, а свою першу програму-гру створив у 12.

Левко ж комп’ютером оволодів і створив першу програму в… п’ять років. А через два – став автором комп’ютерної гри, визнаної на міжнародному конкурсі найкращою.

ПРО ТАЛАНТ І СЕРЕДОВИЩЕ

- Сказати, що Левко – обдарована, незвична дитина – мабуть, не все. Це хлопчик, талановитий буквально у всьому, – розповідає педагог інноваційної приватної школи ThinkGlobal, що діє у Тернополі вже кілька років Христина Плахцінська. Вона – ментор юного програміста.

- У нас у школі є куратори, так би мовити, класні керівники і ще – ментори, педагоги, які в особливому контакті з дітьми. Це фахівці, які тісно працюють з тим чи іншим школярем, над його особистими досягненнями, допомагають розширити кругозір, пробудити у нього ще більший інтерес до того, що цікавить дитину.

Скажу відверто, у нас багато непересічних дітей із природними задатками, які має і Лев Ткачук. Знаєте, тут, у школі створене певне навчально-виховне середовище, що дозволяє дітям, як кажуть, «розкритися», пробудити у них закладені природою і батьками хист, здібності, розвинути їх, спонукати мислити, бути розкутим, пропонувати ідеї, можливі шляхи їх реалізації. Тож намагаємось створити комфортні умови для прояву їхнього таланту. І Лев – один із таких талановитих дітей. По суті, він успішний з усіх інтегрованих предметів, які вивчає разом зі своїми ровесниками.

Але, напевно, головна його риса – нестандартне мислення. Зрештою, цю рису ми і розвиваємо у наших школярів. Левко вирішує певні завдання, іноді навіть досить складні – нестандартно, я навіть би сказала – креативно, оригінально й несподівано для тих, хто обирає традиційну відповідь. Більше того, він іноді навіть допомагає вчителям у проведенні уроків, наприклад, із програмування — досить часто. Просто Левко може пояснити своїм ровесникам матеріал так, що діти швидше засвоюють нову тему, – розповіла Христина Плахцінська, з якою я порозмовляв в одній із кімнат школи, за десять хвилин до зустрічі з Левком Ткачуком.

КОЛИ КОМП’ЮТЕР – НЕ ІГРАШКА, А ЗАХОПЛИВИЙ ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНСТРУМЕНТ

І ось – переді мною хлопчик із широко відкритими очима, волоссям, розфарбованим у кілька кольорів і випадковою цяточкою від кулькової ручки на лівій щоці. Саме ота цяточка не раз під час подальшої розмови нагадувала мені, що перед мною, все-таки дитина, 9-річний хлопчак із розкуйовдженою шевелюрою, а не, скажімо – студент фізико-математичного вишу чи дипломований програміст. І така обставина з перших хвилин розмови викликала сум’яття, ота невідповідність між певним образом хлопчика у жовтій футболці із зображенням тигра і його словами, міркуваннями, канвою думок.

- Як я ще був маленьким, десь років 5 мав, то дуже любив за комп’ютером працювати. Я не стільки грався в ігри, як задумувався, як вони створені? Як спочатку хтось задумував гру, що і як він робив, щоб гра постала на екрані, була захопливою, – розповідає Лев. – Батьки це бачили, – що я не просто граюсь, а намагаюся розібратися у тому всьому. Я ще тоді зрозумів, яка то потужна річ – комп’ютер. Річ, створена людиною. Щоразу, коли брав у руки гаджет, розумів, що він дозволяє багато думати, фантазувати, вигадувати щось таке, чого ще не було. Комп’ютер у цьому справді допоможе, тільки треба досконало його знати. Тоді він стане для тебе справжнім другом, з яким дуже-дуже цікаво дружити, дізнаватися, які його можливості.

Я завжди пробував щось створювати своє, вигадував різні варіанти гри, ідеї. Правда, спочатку це було таке, простеньке, але своє, не подібне на чиєсь, «не скачане». Мама одного разу каже: “Вав! То досить круто у тебе виходить, може віддати тебе у гурток із програмування?” І я пішов.

Досить швидко пройшов усі етапи навчання, нові рівні. Все це мені дуже подобається і захоплює. У сім років я вже створив свою першу комп’ютерну гру, – розповідає Лев.

Легенький стукіт – і крізь прочинені двері просувається хлопчача голова. – Вибачте, а можна Лев на кілька хвилин вийде, хочемо порадитися з ним? – каже школярик. – Там ми маємо один цікавий проєкт, не хочу наперед казати, але буде щось круте, то я зараз? – кидає фразу Лев і зривається з сітки, в якій, погойдуючись він щойно сидів…

РАЗОМ ІЗ ГАДЖЕТОМ ТА БАТЬКАМИ

Поки Лев у сусідній кімнаті разом із своїми ровесниками щось там мізкує над «новим проєктом», коротко наведу кілька тез його мами, пані Наталії, очільниці шкіл ThinkGlobal у Тернополі.

- Ми ніколи не забороняли Левові користуватися гаджетом. Ми бачили, як він зацікавлено проникається ідеєю комп’ютерних ігор, як його це все захоплює. Звичайно, час проведення за комп’ютером був обмеженим, але це все разом із сином обумовлювали. Ніколи не було категоричних заборон, було і є чітке спрямування, осмислена робота з ПК. Ми з чоловіком ІТ-шники, Лев змалку виховується у цьому середовищі. Завжди підтримували його спроби творити щось оригінальне. Постійно радиться з нами, опановував нове для нього спочатку у спеціалізованих гуртках, зараз у нашій школі, де програмування – один із ключових предметів. Робимо акцент на тому, щоб формувати у дітей усвідомлення, що вони – управлінці, творці, самі беруть на себе певні обов’язки, а не просто виконавці, що вони – сильні, креативні, розумні особистості, – каже пані Наталія.

Вона також розповіла, як Левко абсолютно самостійно, за один місяць, створив комп’ютерну гру «Magic Gems». Як її було презентовано на міжнародному конкурсі з розробки комп'ютерних ігор – World Kids League Indie Prize 2018 в Лос-Анджелесі, де у номінації «краща гра» «Magic Gems» була визнана переможницею.

А кілька місяців тому Лев узяв участь у tech-конференції «Ukrainian Israeli Innovation Summit», що відбувалася у Києві. Він там на одній із дискусійних панелей виступав англійською мовою, якою вільно володіє. Ішлося про навчання та роль гри у ньому. Були поїздки у Сінгапур, інші країни, де Левко відвідував спеціалізовані табори з вивчення ІТ-технологій.

КОЛИ ЦЕ МОЖНА СОБІ УЯВИТИ, ТО ВОНО МОЖЕ БУТИ…

І ось, після невеличкої паузи, розпашілий Лев знову продовжує свою розповідь.

- Ми з хлопцями про штучний інтелект там одну гру задумали. Дехто каже, що такого не може бути, але я думаю, раз це собі можна уявити, то чому воно не може бути? Адже моїх ігор теж спочатку не було. Але я їх уявляв, я одразу це все бачив, як все має бути, як зробити, щоб вони були цікавими.

- А про що твої ігри?

- Знаєте, на тих конкурсах, де я був, нам задавали певні теми. Ми моделювали ті чи інші ситуації. Наприклад, напав вірус, а ти всупереч йому, маєш зібрати дані. То я створив таку гру, коли чоловічок комп’ютерний шукає свої певні файли, які вкрали віруси. І ось, треба добратися до спеціальної точки, успішно пройти раунди, щоб дійти до мети – конкретного місця. Але гра на цьому не закінчується. Вона просто призупиняється. Ти можеш встановлювати для себе певні рекорди.

І це все стає не одноманітно, а весело, захопливо. Тобто, ти, скажімо, пройшов дистанцію за певний час, а хочеш – іще швидше. То пробуєш інші варіанти, а коли вдається швидше, то це тобі зараховується. Якщо ні, то залишається той, попередній результат. Цю гру може кожен зі своїм гаджетом грати. Зрештою, її можуть грати й десятки тисяч людей і встановлювати певні рекорди, які інші хочуть побити. Я цю гру створював на спеціальному сайті, вона у мене там закачана, створений акаунт. Є 10 осіб, якими, крім мене, той сайт пишається, – там так і написано...

Лев захоплено розповідає про навчання у ThinkGlobal, про те, що вдома бувають дні, коли з батьками легко розмовляє тільки англійською, згадав і про свої заняття з джіу-джитсу, про брейк-данс, флорбол, що хоче з батьками поїхати на цьогорічні зимові канікули в Австрію, на лижі, але батьки ще про це не знають.

А ще Левко розповів про свою мрію.

- Я мрію створити робота. Але не такого, як часто показують у мультиках чи в кінофільмах, де роботи – переважно бездушні машини, за кимось гоняться, стріляють, когось знищують… Я хотів би створити робота доброго. Щоб він був, як надійний друг. Аби він ніколи нікому не завдавав шкоди, щоб робив тільки добро і допомагав би людям. І навіть, коли погані хакери могли б його «хакнути», то він все одно після цього людині зла не зробить. Бо він так створений, бо така у нього програма, у цього помічника, вірного друга, коли він стає як голограма, виникає у віртуальній реальності й допомагає, якщо це потрібно…

Ми потиснули один одному правиці й я вийшов за межі інноваційної школи ThinkGlobal. Згадав, що таки забув запитати Левка, чому його волосся пофарбоване у кілька кольорів? А зрештою, навіщо. Він же не запитав мене, чому я сивий. Мабуть, Лев так вирішив – і все. А батьки цьому не заперечували.

…Він притулився обличчям до шкільного вікна. А за мить, коли я вже ступив на грудневу вулицю із такою весняною погодою, мимохідь – ще раз озирнувся. Хлопчина у жовтій футболці із зображенням грізної голови тигра вже дивився у телескоп. Куди він його спрямував, на яку планету-зорю? Що він думав, що уявляв собі в ту мить?

Напевно, те, що неодмінно має збутися. Адже, «…якщо це можна собі уявити, то воно може стати реальністю».

А чому б і ні?

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора