Потужне виверження, відоме як викид корональної маси (ВКМ), спостерігалося зі зворотного боку Сонця ввечері 11 квітня, і йому знадобилося менше доби, щоб обрушитися на найближчу до нашої зірки планету – Меркурій.

Гігантська плазмова хвиля врізалася в Меркурій у вівторок 12 квітня. На планетах із сильними магнітними полями, таких як Земля, ВКМ поглинаються та викликають потужні геомагнітні бурі. Під час цих бур магнітне поле Землі злегка стискається хвилями високоенергетичних частинок, які просочуються лініями магнітного поля поблизу. Ці частинки збуджують молекули в атмосфері, вивільняючи енергію у вигляді світіння, створюючи барвисті полярні сяйва в нічному небі.

Рух цих заряджених частинок може індукувати магнітні поля, досить потужні, щоб виводити з ладу супутники, і навіть мережу Інтернет. Проте, на відміну Землі, Меркурій не має сильного магнітного поля. Цей факт, у поєднанні з його безпосередньою близькістю до викидів плазми нашої зірки, означає, що він давно позбавлений будь-якої постійної атмосфери. Але сонячний вітер – це постійний потік заряджених частинок, ядер елементів, таких як гелій, вуглець, азот, неон і магній. Вони, власне, і створюють на Меркурії тонкий шар атмосфери. І цей шар тримається до чергового викиду плазми, який вибиває все, що накопичила планета. В результаті за планетою тягнеться кометоподібний хвіст із елементів, вибитих з атмосфери та поверхні.