Режим Лівійської Джамахірії, який опинився на грані краху, оголосив повномасштабну і нещадну війну власному народу: вертольоти і винищувачі несуть смерть демонстрантам у Тріполі, повідомляють ЗМІ. Лівійські дипломати дистанціюються від Каддафі. На Заході лунають заклики до США та ООН мобілізуватися і зупинити бійню.

Народ Лівії об'єднався у відчайдушній битві, повідомляє Чечілія Зеккінеллі в газеті Corriere della Sera. Навіть туареги і тебу на півдні і бербери Джебель-Нефуза виступили проти Каддафі, йдучи за прикладом більших племен.

"Саїф Каддафі, змінивши свого батька, який утік або сховався десь у Лівії, наказав учора винищувальній авіації розстріляти з повітря і завдати бомбових ударів по величезній маніфестації в Тріполі. Найманці всіх мастей вийшли на вулиці. Всюди снайпери: за повідомленнями, десятки протестувальників загинули, вбивали навіть жінок, які вийшли на балкони. Повітряні удари завдавалися також по містах Ез-Завія і Місурата. Електрику і воду відключено, не вистачає їжі та медикаментів. Телефонний зв'язок не функціонує", - оповідається в статті.

Заступник представника Лівії при ООН Ібрагім Дабаші назвав те, що коїться, геноцидом і злочином проти людяності і закликав судити Каддафі, повідомляє кореспондент.

"Неможливо відстежити всі деталі того, що відбувається: з Бенгазі надійшло повідомлення про сотні трупів у спільній могилі, серед них - тіла солдат-бунтівників", - йдеться далі. Ліга арабських держав збирається сьогодні на надзвичайну сесію, Захід закликає припинити геноцид. Але Саїф аль-Іслам стоїть на своєму, хоч і заявляє, що авіаудари завдалися лише по "збройових складах" у передмістях".

У статті для The Wall Street Journal Пол Вулфовиць, у минулому - заступник міністра оборони США, дає характеристику реакції американської влади на повстання в Лівії і перераховує кроки, які слід було б зробити Білому дому. Вулфовиць назагал незадоволений публічними оцінками подій у Лівії, він нарікає, що тільки в понеділок пролунала "потужна, хоч і запізніла" заява від голови Держдепу, проте цього разу Клінтон не закликала до "швидкої передачі влади", як це сталося у випадку з Єгиптом.

"Очевидний вияв підтримки з боку США був би знаменний сам по собі. Але ситуація вимагає термінових заходів, а не просто поліпшення риторики", - пише він, пропонуючи налагодити поставки до Лівії необхідних товарів, перш за все медикаментів, і стимулювати приватні пожертвування; домагатися тимчасового припинення членства Лівії в Раді з прав людини ООН; розслідувати "правдоподібні твердження", що співробітники лівійського посольства "погрожують змусити лівійських студентів у США брати участь у демонстраціях на підтримку режиму у Вашингтоні", а також "чутки, що наближені до туніського диктатора Бен Алі відправляють до Лівії найманців"; "зламати комунікаційну блокаду" - аж до роздачі сім-карт; нарешті, провести через Радбез ООН програму дій щодо припинення масових убивств.

Дії Муаммара Каддафі автор публікації називає "нелюдською буфонадою". "США повинні визначитися і стати на бік лівійського народу - та наших принципів і цінностей. Що довше триває нинішня бійня, то гірші будуть наслідки", - підсумовує Вулфовиць.

Диктатор скинув маску, пише Ріхард Герцінгер на сайті газети Die Welt. Захід вічно дозволяв Каддафі та його сімейному клану дурити і шантажувати себе, винагороджуючи за "милостиві поступки" вигідними економічними угодами і блискучими прийомами в європейських столицях. Завдяки його частим - так само гротесковим, як і цинічним - самодемонстраціям й інсценівкам, виступам у костюмі бедуїна або в оперетковому однострої в оточенні мальовничого загону жінок-охоронців Каддафі здобув в очах західної громадськості репутацію "комічної поп-ікони постмодерну", вважає автор.

Полковника Каддафі, який спочатку був арабським націоналістом з соціалістичною фразеологією, аж до 1990-х років звеличували чимало лівих (і правих радикалів типу Йорга Хайдера) як символ "антиімперіалістичного" опору, зазначається в статті. І ось тепер він оголює себе як банального злочинця, ватажка банди кривавого терористичного режиму. Якщо він знову зможе уникнути гніву власного, ним же пограбованого народу, то у Заходу більше не залишиться відмовок для виправдання цього "двозначного спільництва", резюмує Герцінгер.

Заворушення в Лівії призвели до зростання цін на нафту, повідомляє Frankfurter Allgemeine Zeitung. Ціна на нафту марки Brent зросла до 105 доларів за барель, досягнувши рівня вересня 2008 року. Американська марка WTI торгувалася за 91 долар. Лівія не грає на нафтових ринках такої ролі, як, наприклад, Саудівська Аравія, але є вельми значним постачальником для Європи, пояснює видання.

Велику аналітичну статтю про економічні перспективи "нових демократій" Близького Сходу та Північної Африки публікує The Financial Times. "Арабська весна" не побачить економічного буму, стверджує Арвінд Субраманіан, старший науковий співробітник американського Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона та Центру глобального розвитку. Тому провиною - ренти, "легкі гроші, незароблене багатство, яке дістається державі без особливих зусиль. На Близькому Сході це здебільшого нафта". Єгипет має також багато інших ресурсів, якими він може підживлюватися: щедрі потоки допомоги з-за кордону, Суецький канал і історія території. "Туризм - це заманювання мандрівників пірамідами, а не мудрою політикою", - підкреслює автор.

Навіть якщо народи Лівії і Бахрейну підуть за прикладом Єгипту і Тунісу в подоланні своїх хибних політичних систем, з них не зійде прокляття рент, вважає Субраманіан. Через значні ренти вони не постануть перед необхідністю реформувати державні інститути, створювати добробут у приватному секторі, формувати легітимне оподаткування. Наслідком будуть: незадовільний стан сфери освіти, обмеженість сфери прикладання підприємницького таланту, роздута бюрократія, слабка юридична підтримка прав власності, перешкоди для старту фірм, не пов'язаних з владними колами режиму, вказує експерт. Без реформ приватний сектор процвітатиме тільки за допомогою зв'язків із зіпсованою рентними платежами державою.

На цьому тлі довгострокові економічні перспективи цих новоявлених близькосхідних демократичних держав залишаються похмурими, робить висновок автор, нагадуючи слова венесуельського політика Переса Альфонсо, який якось назвав нафту "екскрементами диявола", адже вона здатна принести біду економіці країни.