Ескалація насильства в Сирії набирає обертів від суботи, коли Росія і Китай заблокували резолюцію РБ, пишуть західні ЗМІ, іронічно коментуючи заяву Лаврова, що Асад "повністю прихильний завданню припинення насильства". Росія діє зі спритністю ведмедя, але, можливо, її влаштує "єменський сценарій", коли на зміну Асаду прийде хтось, прийнятний для Кремля, висловлюють надію оглядачі.

"Росія у вівторок активно намагалася показати, що шукає мирного врегулювання сирійської кризи: вона направила в Дамаск на переговори міністра закордонних справ", - пише The New York Times. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров назвав свої зустрічі з керівництвом Сирії "дуже корисними". "Залишається незрозумілим, чи має Росія дипломатичні важелі, щоб істотно впливати на ситуацію в Сирії. Через гласну підтримку Москвою уряду Асада росіяни не можуть домогтися довіри сирійської опозиції. Неясно і те, чи може Росія підштовхнути Асада до компромісу, враховуючи його багаторазові твердження, що він бореться з тероризмом, а не з народним повстанням", - йдеться в статті.

Після подвійного вето Росії та Китаю в ООН у голосуванні за резолюцію проти Асада Захід і Ліга арабських держав відчувають себе ще більш безсилими перед обличчям масових вбивств, які відбуваються в Сирії щодня, пише Франко Вентуріні в газеті Corriere della Sera.

"Асад відчуває себе захищеним невидимою бронею", - продовжує автор, маючи на увазі "загальне прагнення не використовувати силу в Сирії". Лівія стала жорстоким уроком, і він не повинен повторитися. Однак те, що відбувається в Дамаску, позначається на ситуації в Ірані, Лівані, непрямим чином - в Ізраїлі і Туреччині, тобто в країнах, які можуть спровокувати ланцюгову реакцію з непередбачуваними наслідками, вказує оглядач. "І на цьому тлі зі спритністю ведмедя діє Росія, - пише Вентуріні. - Спочатку вона називає образливою поспішність, з якою США і деякі європейські країни наполягали на голосування в РБ ООН, не дочекавшись зустрічі Лаврова з Асадом, і застосовує вето у голосуванні за резолюцію. Потім посланник президента Медведєва (а на ділі, як усім нам відомо, емісар прем'єра Путіна) направляється в Дамаск і після довгоочікуваної бесіди з Асадом оголошує про підсумки, які більше схожі на класичний список добрих намірів".

"Лавров домігся мало чого або взагалі нічого, але було б помилкою повністю нівелювати результати його відрядження. Піддавшись настрою, міністр заявив, що Росія підтримує резолюцію ЛАД, яка передбачає відхід Асада. Що це, помилка чи сигнал? Радше друге, ніж перше, - вважає оглядач, - оскільки є інформація, що Росія насправді хотіла б застосувати стосовно Сирії "єменський сценарій": перехідний період, після закінчення якого Асад повинен покинути свій пост. Мається на увазі, що на зміну йому повинен прийти хтось, прийнятний для Кремля і його реальних або бажаних сфер впливу".

Оглядач Le Point Мішель Коломес шукає відповіді на питання, чому Путін, який рік тому мав намір створити щось на зразок партнерства як з Обамою, так і з Європою Саркозі і Меркель, пішов на ризик заморожування відносин? Перш за все, Росія вважає, що, давши добро Заходу на захист цивільного населення в Лівії, вона дала себе обдурити. Це виявилося карт-бланшем на повалення Каддафі, потрібним Саркозі, Обамі і Камерону, і Москва вже не могла відкликати свою необережно дану згоду, йдеться у статті.

Сирія, починаючи з 1960-х років, була спільницею СРСР: покупцем зброї, одержувачем інвестицій і дипломатичної підтримки, перевалочним пунктом для шпигунів КДБ, притулком для палестинських терористів, яким протегував Кремль, стверджує автор статті. Хафез Асад був найкращим союзником СРСР на Близькому Сході; цю естафету згодом підхопив і його син. Російські інвестиції в Сирії сягають 20 млрд доларів, Росія продовжує поставляти зброю Дамаску, а порт у Тартусі став стратегічно важливою базою російського ВМФ.

Росію абсолютно не лякають прокльони і погрози ЛАД накласти нафтове ембарго, до того ж саме Росія тримає руку на кранах нафтопроводів, за якими здійснюється постачання багатьох, зокрема, європейських клієнтів, а не навпаки. Це називається позицією сили, резюмує Коломес.

Якби Асад, як сказав Лавров, справді хотів припинити будь-яке насильство, "йому було б достатньо наказати армії зупинити артилерійські обстріли міст і масові вбивства", вважає кореспондент Frankfurter Allgemeine Zeitung. Він особливо звертає увагу на те, що "Лавров раптом висловив схвалення плану ЛАД, яким ще у вихідні обурювався".

За словами журналіста, також прикметно, що Лавров приїхав до Дамаска в супроводі глави зовнішньої розвідки. "Можливо, він повинен був надати Асаду відомості про те, як йдуть справи з відданістю у його партнерів в регіоні: Ірану, "Хезболли", ХАМАСу. Можливо, все це в середньостроковій перспективі - частина плану передачі влади, що дозволяє зберегти обличчя", - припускає автор коментаря.

"Путін боїться не за Асада, а за себе", - стверджує на сторінках The Times екс-посол Великої Британії в Москві Тоні Брентон. Він вважає, що блокувати засудження репресій Асада в ООН - "безумовно злочин", але "намагатися підтримати тиранічний режим, коли його опори ламаються, і ставати на бік насильницької влади, яку світ майже одноголосно засуджує", - колосальна помилка в дипломатії.

В очах російського керівництва підтримка прав людини Заходом - цинічне прикриття для експансії впливу, часто на шкоду режимам, які дружать з Росією, зазначає автор. Торік на Близькому Сході впали "режими, за структурою дуже схожі на російський", тепер же, коли події в самій Росії скидаються на "арабську весну", путінська система відчула, що теж не безсмертна, пише Брентон.

На думку російського керівництва, Сирія - точка, де треба покласти край західному поваленню режимів під приводом захисту прав людини. Але прості росіяни прозрівають, і падіння режиму Асада стане додатковим поштовхом до реформ, прогнозує колишній британський посол у Москві.

Переклад InoPressa