Крайова смуга геліосфери - зони, в межах якої частинки, що їх випускає Сонце, досі рухаються з надзвуковою швидкістю, - наповнена свого роду "магнітними бульбашками". Такий висновок роблять астрономи, що спостерігають за роботою автоматичних міжпланетних зондів Voyager, відправлених із Землі в рамках програм NASA в 1977 році, які й досі надсилають інформацію на Землю.

Зараз зонди перебувають вже за 14 млрд км від нашої планети і поступово залишають зону, наповнену зарядженими частинками, які викидає Сонце.

Комп'ютерні моделі, виконані на основі зібраних зондами даних, демонструють: у цій зоні космічного простору магнітна обстановка просто "кипить, як джакузі", заявив Юджин Паркер з Університету Чікаго (США), слова якого публікує NEWSru.com з посиланням на Бі-Бі-Сі.

Магнітні поля, утворені потоком речовини, що викидається Сонцем, розриваються і зливаються знов. "Магнітні бульбашки", тобто ділянки, що відірвалися від загального магнітного поля, досягають десятків мільйонів кілометрів завширшки.

Дослідження цих особливостей допоможуть науковцям вивчити космічні промені. Можливо, у Сонячну систему вони проникають з більшою легкістю, ніж раніше вважали. "Сонячна система є свого роду мембраною, через яку проходять галактичні промені, тому, як ми припускаємо, вони проникають в Сонячну систему, поволі долають це море магнітних міхурів, потім досягають силових ліній, що тягнуться до Сонця, і швидко залишають її", - пояснив професор Паркер.

Результати цих спостережень цікаві не лише фізикам, а й космонавтам, яким необхідно захищатися від шкідливих для людського організму променів. Конструкторів космічних апаратів теж непокоїть випромінювання, що змушує їх вживати заходів, аби захистити електроустаткування супутників від дії заряджених частинок. Нові відкриття не полегшать їм роботу, але дозволять краще зрозуміти всі характеристики космічних променів.

Дослідники зізналися, що були спантеличені своїм відкриттям: вони вважали, що силові лінії, утворені магнітним полем Сонця, просто здійснюють оберт й "упираються" назад в Сонце.

Космічний апарат Voyager-1 запустили 5 вересня 1977 року, а його побратим Voyager-2 - трохи раніше, 20 серпня того ж таки року. Апарати мали досліджувати Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, що і зробили в 1989 році. Потім вони продовжили політ у напрямку центру Чумацького шляху.

Їхні датчики досі працюють у штатному режимі, пересилаючи інформацію на Землю. Проте гігантська відстань, яку вони подолали, призводить до того, що радіосигнал доходить на рідну планету аж за 16 годин.

Основним завданням зондів зараз є визначення точних меж геліосфери - ділянки, в межах якої сонячний вітер рухається з надзвуковою швидкістю. Сонячний вітер - це потік іонізованих частинок, що виходить із сонячної корони зі швидкістю 300-1200 км/с в космічний простір. Сонячний вітер є одним з основних компонентів міжпланетного середовища. У міру того, як сонячний вітер вливається у міжзоряне магнітне поле, він уповільнює свою швидкість і змішується з міжзоряним середовищем.

Апарати Voyager повинні були зафіксувати місце розташування <а href="http://rus.newsru.ua/world/14dec2010/voyager_1.html">геліопаузи - межі, де тиск сонячного вітру і міжзоряного середовища врівноважується. Можливо, зробити це вдасться вже через три-чотири роки, прогнозують науковці.