Про Ростислава Хитряка — автора пісні «Revolution» — ми вже писали неодноразово. З першого ж дня, відколи революційні буревії сколихнули серця не тільки українців і не тільки в країні, а й в усьому світі, він повернувся на Батьківщину з Німеччини, де прожив уже майже половину життя, щоб брати безпосередню участь у подіях, які змінять хід історії.

Пісня, яку цей хлопець назвав гімном змін для України, щодня збирає мітингувальників на тернопільському Майдані. Незалежно від віку і музичних уподобань, заклик-обіцянку «як Шевченко заповів, ми кайдани порвемо, правду й волю в своїй хаті разом ми відстоїмо» Тернопіль почув і сприйняв серцем.

— Над Вітчизною нависла небезпека — і ти відразу прилетів до Києва, на Євромайдан. Навіщо це тобі?

— Так, висловлювати підтримку співвітчизникам можна було і в Німеччині, і це роблять сотні й сотні людей. Але я громадянин України. Я тут, бо відчуваю, що саме тут зараз я потрібний. Хочу зробити свій активний внесок у те, щоб Україна — моя країна — змінилася. Бачу, що не тільки я не задоволений тим станом, до якого довела країну так звана поки що чинна влада. Попередній раз був на Батьківщині влітку і бачив, що в українців було дуже мало віри. Але Майдан усе змінив.

— Пісню, котру назвав гімном змін для України, ти написав задовго до Євромайдану. І навіть виконував її на Світовому конгресі українських молодіжних організацій і в Тернополі, і у Львові. Але «вибухнула» вона аж тепер…

— У пісні «Revolution» я звертаюся безпосередньо до людей, до їхніх сердець. Вірю, що тільки ми самі можемо змінити ситуацію у своїй країні. За нас цього не зроблять жодні — навіть найкращі — політики. Завжди знав, що ця пісня може підняти людей. І вірив, що настане її час. Так, багатьом вона подобалася, але щоб пустити її в ефір, був потрібен, як модно тут у вас казати, інформаційний привід. Я запитував: «Який ще привід? Невже не досить того, що народ вимирає?» Тепер привід є — люди повстали. Люди вийшли на Майдан не за того чи іншого політика, а за себе, за майбутнє своїх дітей.

— Попри це наші ж люди, мої земляки, з якими ми ходимо одними вулицями, дихаємо одним повітрям, ще до другої спроби зачистити Євромайдан повідомляли, що їх примушують їхати до Києва на Антимайдан. Але їхали — бо боялися. Тобто разом ми сила, а коли стосується кожного зокрема, — таки з’являється страх…

— Досить боятися! Подивися, що робиться! У нас чи не половина людей не живе — ледь виживає, особливо пенсіонери. Чого ще боятися?! Країна в занепаді, в руїні! Людей продають практично в рабство, вони самі продають себе на органи, а коли, не дай Бог, людина серйозно хворіє, то змушена продавати квартиру, щоб заплатити за операцію, а потім — все одно вмерти! Куди ще гірше? Не розумію тих, хто каже, що в нас ще не так усе й погано. То що, варто чекати, коли стане ще гірше?! Складається враження, що, крім усього, люди тут не мають інформації про те, в якому становищі перебуває Україна стосовно інших країн світу. Це неправильно, коли в одних є мільярди, а в інших нема найнеобхіднішого! Так не повинно бути!

Студенти, котрі першими вийшли на Євромайдан, у свої двадцять років якщо не усвідомили ще, то відчули, що в Україні нема влади — це мафія, це диктатура, і що так жити люди далі не можуть, досить терпіти. І саме покоління юних почало цю революцію.

— Поки ти в Україні, крім позитивного ставлення, відчув якийсь негатив?

— Мало уваги звертаю на подібні речі. Траплялися якісь коментарі, але мені до цього діла нема. Мене багато хто не розуміє. Закидають, що моя мета — лише пропіаритися цією піснею. Загалом нормально, що комусь подобається пісня, а комусь — ні. Я роблю те, чого прагну — і щасливий.

Я проти крові. Мій проект — це революція свідомості, миру, любові. І попри це нині я в Києві, на Майдані. Влітку був два місяці в Україні, але лише тут і тепер, перебуваючи практично з перших днів на Майдані, бачу, що насправді робиться в цій країні. Невже можна дозволити, щоби так звана влада і далі зневажала людей, безконтрольно крала, сфальсифікувала вибори? Що залишається — далі боятися?! Тільки в такий спосіб, коли свою позицію висловлюють мільйони людей, можна змінити ситуацію в Україні. Тоді влада вже безсила.

— У проекті revolution-ukraine.com ти закликаєш до революції свідомості. Що маєш на увазі?

— Я не політик, але, проаналізувавши все, зрозумів, що нам потрібна революція свідомості. Висловити недовіру Януковичу й Азарову і вимагати їхньої відставки — це одне. А змінити саму суть влади — зовсім інше. Чи є певність у тому, що той, хто наступним прийде до влади, буде докорінно іншим? Допоки не змінити ментальність українців, сподіватися на це важко. Тому й потрібно популяризувати інші цінності, ніж нині маємо: ніхто нікому не довіряє, якщо маєш можливість, то треба красти, рвати, забирати. Кидають те зерно і не думають, що виросте на цій землі через покоління.

— Ти говориш про ментальність радянських людей — заляканих, обділених, обкрадених. Молодше покоління вже не має бути таким.

— І воно таким не є. Дивлюся на цих молодих людей — і радію. Між нами зовсім невелика різниця у віці, але я не був такий! Так, я мав гідних учителів, у мене теж завжди було загострене відчуття справедливості. Але, певно, не було інформаційного приводу (сміється. — Авт.). Я назвав свою пісню гімном змін. Написав її для того, щоб зміни настали. Вірив у це — і нині ми є свідками того, що я не помилився.