Експерти берлінського Фонду науки і політики виступають з ідеєю спрямувати на схід України міжнародну миротворчу місію для розмежування сторін, що конфліктують, демобілізації та реінтеграції у громадянське суспільство воєнізованих формувань – як сепаратистських, так і проурядових.

«Однак участь Німеччини та інших держав у такій місії може розглядатись лише у тому випадку, якщо на це буде відповідний мандат та підтримка України та Росії», – пишуть Марґарете Кляйн та Кристіан Пестер, повідомляє DW.

Провідний інститут Німеччини, який вивчає ситуацію у країнах світу, – берлінський Фонд науки і політики (SWP) – опублікував дослідження, присвячене суто військовим аспектам конфлікту на сході України. Експерти SWP проаналізували перебіг антитерористичної операції (АТО), яка почалась 15 квітня, та роль сторін, які беруть участь у бойових діях.

У дослідженні зазначається, що на Донбасі Київ має справу «із асиметричним супротивником, який методично використовує цивільне населення у своїх цілях». На боці сепаратистів, вважають у SWP, воює близько 15 тисяч людей. Однак це – різношерсте військо. Одну його частину становлять місцеві жителі, які виступають за більшу автономію регіону або за його приєднання до Росії. Серед них є і представники правоохоронних органів, які раніше підтримували Віктора Януковича. Повалення його режиму, зазначають дослідники, позбавило їх влади та джерел доходів.

Інша частина озброєних сепаратистів – добровольці та найманці, котрі прибули в район бойових дій через російсько-український кордон. «Поряд із етнічними росіянами та козаками, – пишуть експерти SWR Марґарете Кляйн та Кристіан Пестер, – можна зустріти також представників інших національностей, зокрема, чеченців, осетинів чи вірменів». Мотиви у них різні – фінансові, ідеологічні, політичні, а інколи – просто авантюризм.

У тих, хто воює на боці сепаратистів, зазначають дослідники, за доволі високої чисельності та доброго озброєння, немає внутрішньої єдності та широкої підтримки місцевого населення. SWP наводить дані опитувань, згідно з якими більшість мешканців Сходу України хоч і негативно або підозріло ставиться до нової влади у Києві, однак водночас виступає проти війни з нею та проти відокремлення від України. Цим, зокрема, пояснюються проблеми сепаратистів із поповненням їхніх збройних лав місцевими жителями.

Доволі строката картина і серед силовиків, які беруть участь в АТО. Аналітики SWP звертають увагу на проблеми регулярної армії України, яка, на відміну від російської, не була модернізована, однак скорочена із 450 тисяч до 130 тисяч військовослужбовців. Більш ніж наполовину вона все ще складається із призовників, які не мають бажання брати участь у бойових діях. По-справжньому боєздатними у SWP вважають частини повітрянодесантних військ та спецназу.

Крім них у АТО беруть участь співробітники СБУ, сказано в дослідженні. Їм відводиться навіть ключова роль, особливо підрозділам боротьби з тероризмом та контррозвідки. Автори дослідження зазначають, що в СБУ служить приблизно 30 тисяч офіцерів, що у шість разів більше, ніж, наприклад, в обох британських спецслужбах разом узятих – внутрішньої безпеки та зовнішньої розвідки.

Далі SWP називає українську прикордонну охорону (45 тисяч людей), яка, власне, не повинна була би пропускати до країни найманців та озброєння для сепаратистів. Більша частина прикордонників – це, знов-таки, призовники та адміністративні співробітники. Заробляють вони мало і через це, йдеться у дослідженні, «окремі українські прикордонники за гроші пропускають через кордон техніку та бойовиків з Росії».

Що стосується українських внутрішніх військ, реформованих та перейменованих у Національну гвардію, то, за даними SWP, у бойових діях на Сході України вони безпосередньо участі не беруть. Завдання Нацгвардії – контроль на блокпостах та охорона об’єктів інфраструктури. А збройні формування МНС України (дев’ять тисяч людей) використовуються у тилу АТО, де збирають міни та снаряди, що не вибухнули, відновлюють енерго- та водопостачання.

Окремий розділ дослідження присвячений різним військовим проукраїнським формуванням, частково непідконтрольним командуванню АТО. Аналітики SWP умовно ділять їх на три групи.

До першої вони зараховують підрозділи, створені активістами Майдану, у тому числі «Правим сектором» та іншими радикальними угрупованнями. Друга група – свого роду «приватні армії» на кшталт батальйону «Донбас», до якого ввійшли й колишні військовослужбовці української армії. До третьої групи таких формувань аналітики SWP зараховують підрозділи, створені та фінансовані місцевими олігархами, зокрема, батальйони Ігоря Коломойського.

До головних проблем українських органів безпеки, зокрема армії, автори дослідження відносять великий фінансовий дефіцит та наводять таке порівняння: оборонний бюджет України на 2013 рік планувався у розмірі 1,8 мільярда євро. У Росії солдатів зі зброєю уп’ятеро більше, однак на них виділяється в 25 разів більше коштів. Ще однією проблемою SWP вважає «системну корупцію на всіх рівнях», яка призводить до того, що навіть ті невеликі кошти, які виділяються з бюджету на потреби силовиків, зникають невідомо де.

І, нарешті, проблема лояльності. Автори дослідження нагадують, що на початку конфлікту багато співробітників органів безпеки на Сході України перейшли на бік сепаратистів та поводились пасивно. Лояльність до Києва підірвана багатьма чинниками – етнічним походженням, наявністю родичів у Росії, колишніми зв’язками у часи Януковича, залежністю від тих чи інших олігархів.