У "грошових мішків" на пострадянському просторі з'явилися досить неприємні конкуренти - це діти впливових політиків, пише постійний автор Die Welt Едуард Штайнер.

"Міф про олігархів виник у Росії в 1990-ті роки. В епоху, що настала після розвалу СРСР, невеликій групі вдалося нагромадити незліченні багатства. Згодом вони скористалися цими грошима і владою, щоб прибрати до рук і політичні важелі. У Росії, - продовжує Штайнер, - цього різновиду політично і економічно впливових підприємців вже не існує. Протягом багатьох років президент Путін успішно працює над тим, щоб цю касту тримати в шорах. А реальна влада в державі зосереджена сьогодні переважно в руках давніх соратників Путіна".

В інших пострадянських державах стан справ наразі дещо інакший, зауважує коментатор. "Однак і тут можновладці шукають шляхів, як стримати економічно сильних супротивників. Прикметно те, що політичні сили використовують для цього схожу стратегію: вони садять дітей і родичів на ключові позиції в структури і компанії, щоб тримати під контролем олігархів".

Для прикладу автор наводить Україну. "У найбільшій за площею державі Європи олігарх поки що залишається олігархом", - пише він, додаючи, що в поводженні з босами від економіки президент Віктор Янукович хотів би йти за прикладом свого російського колеги Путіна. Проте українському президенту доводиться мати справу із надвпливовими противниками зі сходу країни - і перш за все з Ринатом Ахметовим.

"Найголовнішою зброєю Януковича в боротьбі із впливовими товстосумами стали його сини. (...) Поряд з бізнесом його старшого сина Олександра в будівельному та банківському секторах він пробирається до активів інших олігархів", - пише Штайнер, додаючи, що Олександр Янукович не втрачає можливості доручити ключові позиції своїм довіреним особам.

Подібна модель клановості в політиці та економіці вельми поширена на пострадянському просторі, хоч як би це бентежило Європу. Такий стан справ спостерігається в Азербайджані, майбутньому енергетичному партнері ЄС, а також у багатій нафтою і газом Центральній Азії. Так, у Казахстані та Узбекистані тон задають дочки місцевих диктаторів.

Як пише в своєму аналізі політичної ситуації в Казахстані експерт Університету Кіля Аня Франке-Швенке, доньки президента Назарбаєва, спираючись на прихильність батька, контролюють цілі сектори економіки. А найбагатшою жінкою Узбекистану стала 40-річна дочка президента Карімова Гульнара.

"У порівнянні з ними доньки російського президента Путіна ніяк не засвітилися на радарі впливу у фінансовому світі. Десятки мільярдів доларів, які приписують російському президенту, проходять, якщо вірити чуткам, через непрості фінансові структури лояльних соратників по дзюдоїстському клубу та КДБ. Однак і в системі Путіна сімейні зв'язки відіграють вагому роль", - йдеться в статті.

Список соратників Путіна по службі в КДБ, які або самі перебувають на ключових постах у стратегічно важливих концернах, або призначили туди своїх дітей, дуже значний. Так, 24-річний син нинішнього глави адміністрації Кремля Сергія Іванова є віце-президентом третього за величиною "Газпром-банку".

Петро Фрадков, син голови зовнішньої розвідки, довгий час був віце-президентом "Зовнішекономбанку", а нині очолює ВАТ "Російське агентство зі страхування експортних кредитів і інвестицій". Нещодавно, продовжує журналіст, Путін зробив своїм радником племінника екс-міністра юстиції Устинова - той відіграв одну з головних ролей у розгромі нафтового концерну "ЮКОС".

Переклад InoPressa