Україна - "нічийна земля", що застрягла між минулим і майбутнім, між Росією і Заходом, стверджує Neue Zürcher Zeitung. Помаранчева революція провалилася, зміни суспільної свідомості не відбулося, до влади прийшла олігархія. Про те, як таке могло статися, пише українська письменниця Оксана Забужко.

Як місце зустрічі Оксана Забужко запропонувала клуб художників "Культ Ра" в самому центрі Києва. Незважаючи на своє розташування, цей заклад аж ніяк не ресторан для бізнесменів, хоча вони домінують у картині цих місць і Забужко вдало описує їх у новому романі "Музей покинутих секретів".

Багато чого з того, про що пише у своїй книжці українська письменниця, може збити з пантелику німецьку публіку (нещодавно пройшла презентація роману німецькою мовою в Берліні - InoPressa). Це описи таких реалій 1940-х років, як боротьба українських партизанів (або бандитів - все залежить від точки зору), яку вони вели проти радянської влади після 1945 року. Тоді радянська влада, як визволителька від нацистських загарбників, мала найвище моральне визнання, не перестаючи бути при цьому однією з найкривавіших диктатур у світі. "Злочини нацизму досі перекривають злодіяння сталінізму", - зазначає автор публікації, що розмовляв у Києві з українською письменницею.

З історичного погляду зрозуміло, хоч і викликає деякий острах, що українські партизани "загравали" з німецькими окупантами після нападу на Україну в 1941 році. Це була вимушена спілка заради незалежної України. "Коли нацисти здогадалися про справжні причини, вони стали саджати ватажків українського руху опору в концтабори", - пише автор статті. Оксана Забужко описує ці трагічні моменти історії своєї країни в останній книзі, торкаючись і того, що радянська влада незабаром після війни відмовилася від показових страт, оскільки кожна смерть перед натовпом з криками "Ще не вмерла Україна!" мала зворотний ефект: десятки нових добровольців йшли в ліси і долучалися до загонів УПА.

"Багато ран не затягнулися в Україні досі. Це стосується і Голодомору 1932-1933 років, який став одним із міфів, на яких ґрунтувалася проголошена в 1991 році незалежність України. Йдеться про чітко сплановану акцію, яка коштувала життя мільйонам людей, на Заході маловідому, - пише журналіст. - Цю катастрофу через її унікальність можна поставити в один ряд із Голокостом". Автор статті додає, що Оксана Забужко вважає Голодомор геноцидом українського народу, факт якого Росія досі заперечує.

Говорячи з кореспондентом про причини поразки Помаранчевої революції 2004 року, Забужко висловила думку, що представники владних кіл тоді лише прикидалися лідерами перед розбурханим і сповненим надій народом. Зміни в суспільній свідомості так і не відбулося, громадянське суспільство досі залишається слабким, а через економіку, яка бездумно витрачає енергію, Україна все глибше грузне в залежності від сировинних поставок з Росії.

На цьому тлі монологи й діалоги в її романі відгонять гіркотою. "Політик сьогодні насамперед телезірка, викинутий на ринок продукт якоїсь компанії, яка стоїть за ним. - А що це за фірма? - Картель, в руках якого зосереджені реальні важелі влади... Виграє той, кому вдається кращий спектакль".

Сучасники головної героїні роману - яка демонструє схожість зі своєю авторкою - у 1990-ті роки перестали "говорити на серйозні теми - крім заробляння "бабла", нікого по-справжньому нічого не цікавило". Підчепивши цей вірус, багато внутрішньо вмирали, і складалося таке враження, що "на банкетах спонсорів були присутні не люди, а (...) трупи, що розклалися вже до кашоподібного стану". Роман, підсумовує журналіст швейцарського видання, змальовує "карусель змарнованого життя".

Переклад InoPressa