Західне співтовариство протягом останніх двох років підтримує Україну, вкладаючи значні кошти в стабілізацію ситуації в країні і в просування реформ. Адже українська держава у 2014-му, після Революції Євромайдану і негласного втручання Росії в Криму та на Донбасі, стояла перед колапсом. Завдяки зусиллям громадянського суспільства в Україні та західній фінансовій допомозі його було відвернуто. Але чи Київ нині йде по правильному шляху, починає з питання свою статтю в газеті Die Zeit німецький політолог і науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в Києві Андреас Умланд.

На відміну від картинок, які іноді дають західне висвітлення в ЗМІ України, повільний, але серйозний процес реформ у пострадянській країні йде повним ходом. Хоч українська політика та суспільство і сьогодні не менше, а можливо, більше, ніж будь-коли, перебувають під впливом скандалів і звинувачень. Це може створити враження, що ситуація гірша, ніж раніше. Насправді загострення політичних конфліктів у Києві відображає збільшення глибини, стійкості і незворотності змін, зауважує політолог.

За останні два з половиною роки ухвалено низку нових законів, створено нові інститути у боротьбі з корупцією. Тепер поступово, хоча часто переривчасто, починається запровадження нових економічних, поведінкових і адміністративних правил у повсякденному житті. Це має для деяких верств населення - не в останню чергу для більшості старої економічної і політичної еліти - прикрі, іноді болючі наслідки.

Як результат, в українських ЗМІ, уряді і парламенті йдуть палкі дебати з приводу інтересів і впливу. Щотижня з'являються нові звинувачення в корупції з боку посадових осіб, навіть проти президента країни. Часто ці звинувачення виправдані, але іноді це цілеспрямована брехня і паплюження. Горезвісних олігархів досі ніяк не виштовхати з урядових рішень. Вони відчувають, що їхній час закінчується й дедалі агресивніше опираються процесові реформ.

Як вважає Умланд, трансформація буде тривати, попри протидію старої еліти, і країна буде змінюватися. Це станеться не через можливу зміну поглядів серед політиків. Ще й далі будуть купувати політичні партії, бюрократичний апарат, а економіка все ще перебуватиме частково в тіні.

Проте українське громадянське суспільство стало вагомим чинником у національному законодавчому процесі і в урядовому процесі прийняття рішень. Сотні колишніх правозахисників, здебільшого молоді, тепер вже як парламентарії, лобісти, журналісти, аналітики, юристи і чиновники в Києві та регіонах створюють тиск на старий політичний клас, що й досі домінує. І цей старий політичний клас тепер опинився в пастці у вигляді сендвіча: з одного боку, громадянське суспільство вимагає швидших реформ, а з другого боку - міжнародні донори додають цим вимогам ваги.

Звісно, пише Умланд, трансформація може, як раніше, так і в майбутньому, відзначатися невдачами, періодами застою і зигзагами. Подвійний тиск активістів громадянських прав і фінансованих фундаментальних реформ врешті-решт приведе до успіху.

Приблизно за десять років Україна, ймовірно, стане іншою країною з меншою кількістю корупції, більш успішною бізнес-моделлю і кращим управлінським апаратом. Таким чином Україна буде цікава як новий член ЄС. Рано чи пізно переговори про приєднання до Євросоюзу розпочнуться, зазначає німецький науковець.

Українська модель проти системи Путіна - так окреслює Умланд подальший перебіг подій, зауважуючи, що є ризики. Загроза найменш імовірна від внутрішньоукраїнських противників реформ - а найбільша йде, найпевніше, з Москви і Мінська. Доти, доки Росія і Бєларусь навіть не почнуть серйозних реформ із наближення до ЄС, прогрес України буде для їхніх керівників внутрішньополітичною загрозою. А тому нова ескалація, надто в східній і південній частинах України, не є неможливою.

Поки ця фундаментальна проблема безпеки України залишається невирішеною, є ризик того, що всі зусилля з проведення реформ і західна мільярдна допомога, врешті-решт будуть позбавлені сенсу. У гіршому випадку новий російський наступ або узгоджені інфільтрації можуть призвести до колапсу української держави, що означало б для ЄС з-поміж інших мільйонів і нових біженців зі Східної Європи. Отож західні посадовці, надто в ЄС і його державах-членах, мають більш інтенсивно думати про те, як розв'язати фундаментальну проблему безпеки України, підкреслює у своїй статті німецький політолог.

А що про членство ані в ЄС, ані в НАТО в найближчі кілька років годі й думати, то Україна - а також Молдова і Грузія - залишаються в геополітичній сірій зоні до пори до часу. На цьому тлі необхідні інші інструменти, щоб гарантувати безпеку української держави та іноземних інвестицій в буферній зоні, - оборонна зброя, гарантії безпеки, захист інвестицій.

Західні країни мають багато варіантів, зазначає Умланд. І уточнює: ви можете поставити оборонну зброю, сучасні протитанкові і зенітні ракети. Західні держави-гаранти ДНЯЗ можуть дати гарантії безпеки Києву. І створення страхового механізму захисту прямих інвестицій від політичних ризиків, надто в східній і південній Україні, назріло.

Крім того, Брюссель мусить дати зрозуміти Москві високий інтерес ЄС у стабільній Україні сьогодні. На відміну від 2014 року, Кремль треба поінформувати заздалегідь, яких додаткових санкцій вживатиме Союз, якщо Кремль знову звернеться до витка ескалації чи навіть стане поводитися в Україні, як у Сирії.

Зрештою, Захід повинен сигналізувати про свою підтримку формуванню регіональної Східноєвропейської оборонної коаліції між членами і не членами НАТО. Держави-члени НАТО, як-от Польща і Литва, які мають високий національний інтерес в успіху України, слід заохочувати до тіснішої співпраці з питань безпеки з Києвом. З огляду на високі загальноєвропейські ризики, які виникли б у разі дестабілізації України, створення цих та інших опор східноєвропейської структури безпеки піде на користь і західноєвропейським країнам-членам Євросоюзу, підкреслює німецький політолог.