Через рік після зміни влади в Україні минуле знову повертається, пише газета Die Welt. За президента Віктора Януковича давно відомі "демони" - корупція і репресії - знову отримують підживлення.

Десять років тому політолог з Єльського університету Кейт Дарден вивів поняття "Blackmail State". Він досліджував Україну - формально країну з вільними виборами і поділом влади, але де-факто - на той момент "шантажистську державу". Дарден говорив про три елементи цієї системи управління. Перший: влада терпить корупцію (і навіть її практикує). Другий: органи держбезпеки контролюють корупційні практики і сумлінно збирають документи, що стосуються як посадових, так і приватних осіб. Третій: якщо в якийсь момент потрібно отримати політичну підтримку, ці документи витягуються на світ божий і основні дійові особи піддаються шантажу. Валюта, якою доводиться розплачуватися, називається покорою. Випробуваний спосіб, причому не тільки в Україні. Коли покори немає, справа може набрати кепський оборот - як це трапилося з Михайлом Ходорковським у Росії.

Після виходу з Радянського Союзу в історії України було два переломних моменти, зазначає автор статті. До 2004 року країною правив президент Леонід Кучма. Не все, що він робив, було погано. Але коли мова заходила про владу, він спирався на згубну суміш корупції та репресій. У результаті мирна революція змела Кучму разом з його "принцем" Віктором Януковичем.

Потім до влади прийшла "помаранчева" команда, очолювана Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко, мовиться далі в статті. Їхня спочатку прозахідна політика, орієнтована на правову державу, демократію і ринкові відносини, в результаті зазнала фіаско з багатьох причин - це і тяжкість радянської спадщини, і сусідство з усе більш авторитарною Росією, і недостатня підтримка з боку ЄС, і слабкість керівництва країни.

У країні поступово зростало невдоволення, що призвело рік тому до відкочування в минуле - перемоги на виборах Віктора Януковича, який ще в 2004 році безуспішно намагався прийти до влади шляхом фальсифікації результатів виборів.

Чи лежить майбутнє України в минулому? - запитує автор статті. Знову ми маємо справу з "шантажистською державою"? На жаль, ознаки присутні, вважає автор. "Істотна різниця з правлінням "помаранчевих революціонерів" полягає в тому, що сьогодні важливі представники позбавленого влади табору сидять у в'язниці. У першу чергу Юрій Луценко - людина складу Йошки Фішера, який починав опозиціонером, а потім чотири роки - до 2010 - був міністром МВС. У тому ж ряду - заступник голови державного газового концерну Ігор Діденко та голова митної служби Анатолій Макаренко. Всі сидять у рамках так званої боротьби з корупцією".

Тепер всі погляди спрямовано на Юлію Тимошенко, лідера опозиції, йдеться далі в статті. Зараз ця жінка має лише видиму свободу. Її не заарештовують, уникаючи помилки, допущеної президентом Кучмою, який посприяв початку її "кар'єри мучениці". "Проте їй було відмовлено в поїздці до Брюсселя. Її викликають на допити, вона сама і її партія перебувають під спостереженням спецслужб", - пише видання.

Звинувачення, які висувають Тимошенко і Луценку, нікчемні. Йдеться радше про те, щоб залякати найбільш небезпечних представників демократичної опозиції і зруйнувати їхній базис: так, "незалежна юстиція" відсторонила у двох областях партію Тимошенко від місцевих виборів. У результаті виборці віддали більшість голосів радикально-опозиційним націоналістам.

Уряду сусідньої Росії це тільки на руку - ніщо так не загрожує Путіну, як успішна стабільна демократія і ринкова економіка в державі по сусідству. Тиск Росії на Київ великий. Сплетіння аж до об'єднання газових концернів та олігархічних структур в обох країнах активно форсується.

Звичайно, після революції 2004 року багато хто в Україні перестав боятися. У ЗМІ поки що зберігається значний плюралізм. Президент Янукович стверджує, що прагне йти в напрямку ЄС, і деякі з його економічних і соціальних реформ здаються доцільними. Але і Брюссель міг би щось зробити, щоб на тлі задекларованих перспектив асоційованого членства, створення зони вільної торгівлі, плану дій щодо введення безвізового режиму відбувалося б реальне зближення.

У середу Київ відвідає міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле. Йому варто було б посприяти поступовому скасуванню віз. Адже і тепер, і в тривалій перспективі ніщо так не корисно для Європи, як свобода пересування: як для бідних країн, але таких, що динамічно розвиваються, на сході Європи, так і багатих, але старіючих на її заході.