Як функціонує тіньовий столичний ринок робочої сили.
Якщо вам терміново потрібні гроші і ви готові на будь-яку, навіть саму брудну і низькооплачувану роботу, значить вранці вам потрібно вирушати на Вокзальну площу. Тут біля входу в метро ось вже багато років перебуває нелегальна біржа праці.

Надягаю самі старі речі, взуваю убиті кросовки і їду до вокзалу. Так як з навичками кваліфікованого будівельника в мене не склалося, спробую найнятися різноробочим. Спочатку намагаюся освоїтися на місцевості. З боку спостерігаю, як на біржу приходить працедавець і його тут же оточують 15-20 чоловік. Проблема у нього нескладна - потрібно перевезти меблі. Наймач робочої сили довго і прискіпливо розглядає претендентів - шукає більш фізично міцних і молодих. Про ціну тут не питають, домовляються на місці. Вибравши підходящих, наймач веде з собою двох «нелегалів».

Решта знову розосереджуються по окремих групах, спілкуються, вишукуючи поглядом чергового замовника. Підходжу до однієї з таких компаній, роботяги навперебій починають пропонувати свої послуги. Дізнавшись, що я не роботодавець, відразу ж втрачають до мене інтерес.

- Взагалі-то я сам роботу шукаю. Може, візьмете в бригаду? - Намагаюся напроситися.

- Ну ти даєш! Зараз з роботою туго. А що вмієш? - Запитує бригадир.

- Та всього потроху.

- Зрозуміло. Таких тут перебір, так що краще пошукай роботу в іншому місці, - радить «начальник».

Примкнути до інших бригад теж не вийшло, як і не вдалося дізнатися про життя-буття тутешніх завсідників. Але через півгодини один з роботодавців забрав з бригади чотирьох чоловік, а двоє залишилися не біля справ. Після довгих умовлянь і обіцянок пригостити кавою вони погодилися розповісти про порядки на біржі.

- Я з Краматорська. Під час кризи залишився без роботи, шукав кілька місяців - все без толку. Адже мені вже за п'ятдесят, брати таких ніхто не хоче. Знайомий запропонував поїхати сюди, і я зірвався. В принципі, з роботою тут непогано, правда, сезон майже закінчився, через місяць збираюся їхати додому зимувати, - розповідає Микола.

За його словами, різноробочим платять від 80 до 150 гривень на день залежно від складності завдань. Електрики, сантехніки, муляри та інші умільці заробляють в середньому 200 гривень на день. У Миколи за місяць виходить від 4 до 5 тисяч гривень. Половину цієї суми він витрачає на їжу та оплату кімнати в комуналці, яку знімає разом з другим моїм співрозмовником, Дмитром, і ще двома мужиками з бригади.

- Влітку нам пощастило - два місяці будували дачу. Жили там же, платили нормально, харчувалися з сусідніх городів. У підсумку додому відіслав 6 тисяч, - хвалиться Дмитро.

Тут же з'ясовується, що неофіційна біржа робсили біля вокзалу не єдина в Києві. Такі ж є біля всіх великих будівельних ринків. Скрізь звична з дев'яностих ієрархія - бригадири і «наглядачі».

- Ми відстібаємо бригадиру 20% від заробленого, частину грошей він віддає «даху». Скільки саме, ми не знаємо. Забагато, звичайно, але, з іншого боку, у нас в країні ПДВ теж 20% - так що економіка виходить приблизно однакова. З тією лише різницею, що ми тут, як безправна худоба. По суті, ми раби - нас вибирають, а потім можуть обдурити, кинути на зарплату, а якщо, не дай бог, нещасний випадок, тоді взагалі біда, - скаржаться мої співрозмовники.

За їхніми словами, періодично по біржі поширюються чутки, що хтось із їхніх колег зламав ногу або руку на будівництві. Подейкують, були випадки і зі смертельним результатом. Однак нічого перевірити чи довести неможливо.

- У нас такого не траплялося. А от знайомий розповідав, що муляр з їх бригади зламав руку. Господар дав 500 гривень і сказав, щоб той вирішував свої проблеми сам і нікому не говорив, де це сталося, інакше без грошей залишиться вся бригада, - розповідає Микола.

Останнім часом замовники стали частіше обманювати, адже роботягам з біржі скаржитися нікуди - вони «нелегали».

- Один раз працювали місяць - будували дачу. Господар приїжджав на вихідних, перевіряв роботу, давав гроші. Коли закінчили будувати, він сказав, що, щоб заплатити за останній тиждень, повинен отримати гроші в банку. Привіз нас у Київ, зупинилися біля входу в банк. Ми вийшли з машини, а він дав по газам і був такий, - скаржаться мої співрозмовники.

Але найчастіше працівникам з біржі урізують зарплату за недоробки і низьку якість роботи. У деяких випадках це дійсно справедливо, адже тут звикли братися за будь-яке замовлення: приміром, навіть якщо не вміють класти плитку, все одно скажуть, що вони в цій справі профі.

Більшість «нелегалів» з вокзальної біржі незадоволені ні умовами, ні оплатою праці, але знайти легальну роботу вдається одиницям. Про таких тут складають легенди, такі собі сучасні казки про Попелюшку. Мовляв, вибився в столиці в люди, зараз їздить на іномарці, і навіть бачили, як він на біржі наймав людей на роботу.

Однак насправді у роботяг з вокзалу лише два шляхи: одні повертаються в свої рідні міста і села, інші, не витримавши тяжкої долі, спиваються. Інші продовжують підвищувати кваліфікацію і намагаються робити маленьку кар'єру: від різноробочого - до майстра, а бути може, і до бригадира.

Столиці ж цей тіньовий бізнес на безправну робочу силу вигідний. Кияни можуть найняти працівників задешево, «дах» отримує відкат за право продаватися на нелегальному ринку. А владу, яка намагається боротися із зарплатами «в конвертах» і навіть називає точні цифри втрат бюджету від недоотриманих податків з доходів фізичних осіб, схоже, це мало цікавить, що робиться на таких от «невільничих» ринках і скільки грошей там крутиться.

Боротися з такими біржами та роботодавцями складно - вони не мають юридичних адрес і бухгалтерій, де зарплати розкладали б по «конвертах», тому простіше закрити очі на існування сучасних рабів.