Росіяни почуваються росіянами, коли перебувають на російській землі, але почуття безсилля перед режимом з ухваленням "абсурдно-репресивних" законів і дедалі сильнішими гоніннями на опозицію змушує їх обирати: виїхати чи залишитися.

Політична боротьба, що охопила сьогодні Москву, загострила одвічний вибір між "на батьківщині" і "за кордоном", вважає кореспондент The Washington Post Уїлл Інгланд. Люди шукають відповіді на запитання: виїхати за кордон або залишитися на батьківщині?

"Їхати болісно, ​​залишатися - означає відчувати розпач", - пише автор. "Нічого доброго не трапиться. Але я дуже російська людина, мені краще жити тут", - каже 28-річна Марія Баронова, активістка опозиції. Бажання виїхати не виникло у неї навіть після того, як на неї завели кримінальну справу за звинуваченням у підбурюванні до безладдя 6 травня.

На погляд автора, випадок Баронової типовий: рік тому молодь і ліберали були налаштовані емігрувати, але масові мітинги минулої зими вселили в них надії. Щоправда, тепер надії слабшають, бо влада посилює тиск, зазначає видання.

Сили з оточення Путіна намагаються крок за кроком очорняти росіян, які мають зв'язки за кордоном, пише автор. Свіжий приклад: "копію канадського паспорта Петра Верзилова (його дружина - рокерша-феміністка - нині під арештом) показали по телевізору і оголосили доказом того, що Верзилов намагається розвалити Росію".

Тим часом російська бізнес-еліта вже багато років скуповує нерухомість у Лондоні й Нью-Йорку, а російські науковці переселяються на Захід у пошуках сприятливих умов роботи. "Але тепер влада намагається знову воскресити зловісну ідею, що все, що є за кордоном, по суті своїй чуже Росії", - йдеться в статті.

Ця ідея породжена національним менталітетом, вважає автор. "Якщо американський патріотизм - це гордість переважно ідеалами засновників США, а у німців почуття ідентичності ґрунтується на їхній національності, то росіяни відчувають себе росіянами, коли перебувають на російській землі", - йдеться в статті.

Для режиму Путіна свобода виїзду з країни - корисний запобіжний клапан, вважає автор. До речі, Баронова піддалася залякуванню і вважає, що таким чином влада намагалася схилити її до втечі. І Баронова справді вирішила переїхати - але тільки в межах Москви. "Не хочу сидіти в Брюсселі і читати цікаві книжки", - пояснює вона.

І все ж усі університетські друзі Баронової давно виїхали за кордон. Можливо, це пояснює, чому після грудневих мітингів опозиція мало чого досягла. "Ми самотні. Ми більше не розумні. У Росії дефіцит професіоналізму. Бо всі, від кого є розум, поїхали", - каже Баронова.

Кампанія очорнювання вийде владі боком, впевнений Верзилов: "В результаті ми всі розраховуємо на зміну режиму". "Можливо, тоді Верзилов зможе бути і росіянином, і канадцем, і це нічого не означатиме", - підсумовує автор.

Стаття Маші Гессен в блозі на сайті The New York Times названа ​​"Виїхати чи залишитися?". Сьогодні серед московської інтелігенції, немов наприкінці 1970-х, всі розмови починаються і закінчуються темою еміграції, стверджує журналістка. Маша Гессен згадує, що її батьки подали на візу в 1978 році і в 1981-му разом з дочкою емігрували до США.

Мати Гессен у той час пояснювала це рішення так: "Ми живемо у фашистській країні. За цих обставин у кожного є вибір: пожертвувати життям заради боротьби з режимом чи виїхати. Ми з батьком вирішили, що краще витратимо своє життя на те, щоб жити". Батьки Гессен вважали, що радянський режим вічний, але він розвалився.

"Песимізм моєї матері був помилкою. Але сьогодні я запитую себе: "А мій оптимізм тепер не омана?" - пише автор. Після ухвалення Держдумою "абсурдно-репресивних", за висловом автора, законів та арешту більше десятка людей, виникло почуття безсилля.

І все ж Гессен сподівається на краще - і вважає за краще англійське прислів'я "Надія - криниця, яка не міліє" похмурому російському аналогу "Надія помирає останньою". "Сподіваюся лише, що заради підтвердження цієї істини мені не доведеться емігрувати повторно", - робить висновок Гессен.

Переклад InoPressa