“Шева” проти Портнова: погляд зсередини

Студенти та випускники “шеви” - КНУ ім. Т.Г.Шевченка - не дали спаплюжити честь своєї альма-матер. “Ватний” реванш в топовому виші країни рішуче зупинено

На інформацію про призначення Андрія Портнова, колишнього заступника голови Адміністрації президента Януковича, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка спільнота студентів та випускників КНУ відреагувала блискавично. Стрічка фейсбуку аж ломилася від закликів до адміністрації університету, міністерства освіти, Зеленського, і навіть Господа бога. Але набагато гучніше за звичні “зрада” і “все пропало” звучали голоси — цього не можна допустити, треба боротися. Вже під вечір з того ж фесбуку вся братія знала, що наступного дня вона збирається біля “червоного” корпусу (на вул. Володимирській) на акцію протесту. Про її хід, пристрасті та перемогу протесту спеціально для Укрінформу розповідає безпосередній учасник акції.

Далі — пряма мова.

...На призначений час збору спізнився десь на 20 хв. І вже на підході до “червоного” корпусу відчув ту саму революційну атмосферу 2013-14 років. Жовто-блакитний та червоно-чорний майоріють прапори, всюди видно знайомі обличчя “старої майданівської гвардії”, з якими валили режим Януковича п’ять років тому.

“Громадське телебачення” писало, що зібралось три сотні студентів. Не знаю, як вони рахували. В моїй школі навчалось три сотні учнів, і за 11 років звик на всіх лінійках бачити повний склад школи. Тож одразу зрозумів, що тільки під дверима “червоного “корпусу візуально стояло щонайменше дві моїх школи! А ще стільки ж вже вломились всередину — до кабінету ректора.

Всередині все обклеєно листівками, люди стоять, сидять, лежать. Під кабінетом в мегафон учасники акції кричать гасла. Вік протестантів — від 16 до 80 (були й такі!). Зібралось три покоління революціонерів. Десь обабіч себе чую, що чоловік розповідає своєму співрозмовнику: ”Ми цей корпус захоплювали з Донієм (Олесь Доній, нині екс-народний депутат — Авт.) в 90-му”. Трохи далі двоє пригадують Помаранчеву революцію. Мене бачать однокурсники, весело махають рукою: “Ну що, знову Майдан?”

Особливо вразила поважна жіночка. Чітко артикульованою українською мовою незрозуміло кому пояснює: “Я то вже давно випустилась, але прийшла бо мої діти тут вчаться. Я викладаю в Могилянці, в нас би такого ніколи не призначили!” (ну-ну! — Авт.).

Хтось запускає кричалку: “Портнова — на нари, Губерського в відставку!” Натовп підхоплює. Одразу забігали якісь люди з проханням: “Не кричіть, не можна такого кричати, ми не за відставку”. Натомість з мегафона починають задавати гасло “Губернський — виходь!”. В кутку кремезні хлопці вже обговорюють, що робити і як діяти, якщо корпус таки доведеться захоплювати. Рахують виходи, скільки треба людей і т.д. Все серйозно.

З’являється проректор по виховній роботі Володимир Бугров, який до того журналістам на камеру щось довго розказував. Протестанти одразу вхопили його по-під руки і потягли в бічну аудиторію - вимагати пояснень. Пробиваюсь до аудиторії, на все горло кричу: “Преса!”. Піднімаю посвідчення, ледве проштовхуюсь.

А там — форум народного обурення. Люди вимагають пояснень, бідкаються, а проректор — розводить руками. Мовляв, нічого сказати не можу, бо “корпоративна етика”. Йому кричать: “Етика не може бути вищою за мораль!” Про себе сміюсь: не на тих напали, випускники і студенти “шеви” — народ підкований. Хтось пригадує проректору часи Майдану: як же ж це так, ви нас так тоді підтримували, захищали, а зараз приймаєте на роботу людину, яка всім майданівцям погрожувала розправою! Проректор знову розводить руками. Його було б шкода — розгублений, переляканий, почервонілий, але хвиля праведного гніву натовпу підхоплює і несе до протесту.

Зрештою, натиск протестувальників починає діяти — ввімкнувши гучномовець, в присутності активістів та журналістів, він телефонує ректору. З трубки лунає схвильований голос: а що таке, а мене нема, а давайте завтра, а на десяту, а краще на одинадцяту, на прийом... У відповідь з натовпу категорично лунає: “Ні! Ніякого завтра! Або приїжджаєте зараз, або ніхто нікуди не розходиться, сидимо в корпусі хоч цілу ніч і чекаємо!”.

Далі - звичні революційно-організаційні моменти. Оголосили місця збору води і харчів, в коридорах з’являються спальні мішки і каремати. Згуртовано та організовано хлопці з дуже серйозними обличчями виставляють охорону на вході та коридорах. Директор Українського інституту Національної пам’яті Володимир В’ятрович, який з’явився трішки раніше, щойно відбившись від настирних телевізійників, пропонує організаторам провести нічний лекторій в холі університету.

Щоб народ не нудьгував.

Ми вже налаштувались на довгу ніч. Хтось вже займає місце для сну, хтось записується в охорону, хтось біжить в магазин за водою та харчами. Спокійні, звичні ритми затяжного протесту... Близько десятої вечора приходить в Телеграм повідомлення: “Бігом в хол!”. Коли добігаю, там вже все забито людьми — ректор приїхав! Низького ростом Леоніда Губерського грізно затисли посеред натовпу, світячи йому в очі десятком телекамер. Усі знімають сцену на смартфони.

Очільники протесту пробиваються до ректора. Передають маніфест з вимогами, товстезну кипу листів з підписами та озвучують: “Вимагаємо відставки Портнова та публічних вибачень від ректора!”. Натомість Губерський починає невпевнено розповідати якусь “муть” про те, що Портнов був оформлений лише на чверть ставки, що в нього були магістри, що прийшла пропозиція, що якийсь конкурс. Натовп реве: “Портнова — на нари!”. “Скільки він вам заплатив?”. “Ви спитали в нього, чий Крим?”. Хтось кричить: “Ви ще коня професором зробіть, як Калігула зробив сенатором”. А йому у відповідь: “Друже, не пали істфак!”.

Ректор КНУ Леонід Губернський в оточенні протестантів
$IMAGE2$

Емоції посилюються. Вигуки та гасла лунають частіше і гучніше. Врешті-решт з вуст ректора лунає: “Гаразд, я йду скасовувати указ про призначення”. Але перед його відправкою в кабінет протестувальники добиваються і другої частини своїх вимог. Ректор вибачається перед студентами та випускниками, і супроводжують його коридорами аж до ректорської приймальні. Під зачиненими за його спиною дверима кабінету ще відбувається якась штовханина, бо начебто не пропустили журналістів, але це вже дрібниці.

За кілька хвилин звідти тріумфально виносять і піднімають перед сотнями очей та відеокамер наказ. Портнову викладачем КНУ — не бути. Ми перемогли!

Текст указу ректора про скасування призначення Портнова
$IMAGE3$

В радісному піднесенні гуртом прямуємо до виходу. А там, в холі нас вже чекає... ціла гора коробок з гарячою і пахучую піцою! Тепер атмосфера не просто радісна — вона святкова. Збираємося на сходах, співаємо гімн, фотографуємося. Сьогодні відсіч “ригівському” реваншу, хоч і на малій ділянці фронту, але все ж дали!

Вже наступного дня дізнаюсь неочікувано спокійну реакцію самого Андрія Портнова на протест. На своєму телеграм-каналі він написав (мовою оригіналу): “Администрация Национального университета им. Шевченко отменила приказ о моем назначении в университет. Спокойно принимаю это решение и продолжаю заниматься Порошенко.”

Упс! А ми вже очікували і вже починали морально готуватися до довгої судової тяганини з “великим юристом” - майстром судових позовів. Ну що ж, як кажуть, баба з возу — кобилі легше...

Замість епілогу.

Вчорашні події в “шеві” є добрим свідченням того, що ми живемо дійсно в пост-майданній Україні і Майдан із свідомості не стерся і нікуди не подівся. Наше суспільство вже відчуло смак народовладдя і навчилося диктувати меркантильній та безпринципній бюрократії свою волю. Ну, а публічні вибачення ректора КНУ, сподіваюсь, стануть гарним прикладом для кожного посадовця чи політика, який в умовах нової влади раптом вирішить призначити на якусь посаду чергового одіозного регіонала.

Григорій Нестеренко. Київ