Тиждень.ua проаналізував текст законопроекту про скасування депутатської та обмеження суддівської недоторканості та з’ясував, які саме пункти законодавства зміняться після набуття ним чинності.

5 лютого депутати ВР підтримали закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та суддів)». Таке рішення ухвалили 365 нардепів. Закон скасовує недоторканність народних депутатів України. Окрім того, закон регулює питання притягнення до відповідальності суддів.

Зазначимо, закон не набере чинності до перевірки Конституційним судом та повторного голосування депутатів.

Депутатів судитимуть без згоди ВР

Факти:

За новою редакцією Законопроекту «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканості народних депутатів України та суддів)» скасовується частина 1 Статті 80 КУ: «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість» та частина 3 статті 80: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».

Натомість частина 2, де йдеться про те, що нардепи не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, лишається незмінною.

Висновки:

Отже, депутатська недоторканість скасовується. Нардепи можуть бути заарештовані чи притягнені до кримінальної відповідальності і без згоди ВР. А от щодо голосування та висловлювання в парламенті – це лишається на совісті народних обранців. Відповідати перед судом доведеться тільки за наклепи та образи.

Суддівська «доторканість»

Факти:

Нова редакція закону (частина 3 статті 126) передбачає, що суддя не може бути затриманий без згоди Вищої ради юстиції, до нього не може бути застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання при вчиненні або безпосередньо після вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи. У попередній редакції йшлося про неможливість затримання чи арешту судді без згоди ВР до винесення обвинувального вироку.

У доповненні до 129 статті йдеться про притягнення суддів до юридичної відповідальності, яке здійснюється на загальних підставах. Судді не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності за діяння, вчинені у зв'язку зі здійсненням правосуддя, крім випадків ухвалення заздалегідь неправосудного судового рішення, порушення присяги судді або вчинення дисциплінарного правопорушення.

Висновки:

Таким чином, затримувати чи не затримувати суддю за незаконні діяння тепер вирішує Вища рада юстиції, а не Верховна Рада. До того ж судді відповідають перед законом за умисне ухвалення неправомірного судового рішення або в разі порушення присяги чи іншої протиправної для посади дії.

Прецеденти

Українська політика має кілька випадків позбавлення депутатської недоторканості (яка є, поряд із відсутністю кримінальної відповідальності, частиною депутатського імунітету).

До прикладу, ВР зняла недоторканість з нардепа Царьова за заклики до сепаратизму.

Ще один приклад - ситуація із колишнім депутатом від БЮТ Віктором Лозінським, який був визнаний судом винним у вбивстві. Спочатку депутат сам попросив лишити його недоторканості, аби це не заважало чесно проводити слідство. Проте вже згодом, 3 липня 2009 року, Верховна Рада позбавила Лозінського усіх депутатських повноважень, після чого Печерський райсуд Києва дав дозвіл на його затримання і доставку його до суду.

Скандальною була справа Сергія Власенка (ВО «Батьківщина»). Його звинуватили в тому, що він, крім прямих депутатських обов’язків, виконує ще й адвокатські, захищаючи перед судом Юлію Тимошенко. А буква закону говорить, що депутат повинен займатися тільки політикою (ну і хіба що творчою чи науково-викладацькою діяльністю).

Відповідно, Власенко позбавився і недоторканості, й інших депутатських повноважень. 6 березня 2013 року вищий адміністративний суд України позбавив його депутатського мандата у парламенті 7-го скликання.

Резонансною стала справа Балоги-Домбровського, яких звинуватили у фальсифікаціях під час проведення виборів у одномандатних округах. Результати були визнані недостовірними, тому Павла Балогу та Олександра Домбровського позбавили депутатської недоторканості: за дорученням тодішнього спікера ВРУ Володимира Рибака, були анульовані картки для персонального голосування та припинення нарахування заробітної плати на рахунки цих двох депутатів.

Депутатських повноважень свого часу позбулися Степан Хмара у 1990 році, Юхим Звягільський у 1994-му, Павло Лазаренко у 1999-му, Віктор Жердицький у 2000-му та Микола Агафонов у 2002-му.

Зазначимо, що випадки позбавлення недоторканості депутатів чи анулювання їхніх мандатів (крайня міра покарання) є не такими вже й чисельними й типовими. Переважно мотивацією до таких кроків із боку ВР були абсолютно різні причини.

Політичний плацдарм законопроекту

16 січня президент Петро Порошенко ініціював скасувати депутатську недоторканість, пояснивши це «поверненням боргу» виборцям, про який так багато говорили в коаліційні угоді.

Тоді всі члени коаліції (крім «Опозиційного блоку») підтримали цю ініціативу.

До речі, не в усіх передвиборчих програмах політичних партій 2014 року було задекларовано обов’язкове позбавлення депутатів недоторканості. Найбільш чітко про це сказано в програмі «Обєднання «Самопоміч». «Народний фронт» говорив про декларацію доходів чиновниками, кадрове очищення та оновлення влади. Радикальна Партія Олега Ляшка виступала за перевірку діяльності депутата на чесність його діяльності. ВО «Батьківщина» у програмі виступила за істотне обмеження одноосібної безконтрольної і неефективної влади, введення дієвого контролю над діяльністю виконавчої влади. Партія «Блок Петра Порошенка» наполягав на дієвості принципу політичної відповідальності за втрату довіри виборців. «Опозиційний блок», в свою чергу, виступав проти скасування депутатської недоторканості.