У Національному драматичному театрі імені Франка вчора пройшла церемонія прощання з його художнім керівником, видатним актором Богданом Ступкою, який помер минулої неділі. Церемонія була призначена на 10.00 ранку, однак задовго до цього розпочалося справжнє паломництво. Від станції метро "Хрещатик" до театру йшли сотні людей з квітами. Прилеглі вулиці були перекриті міліцією, а біля самого театру утворилася значна черга. 

Попрощатися з Богданом Ступкою йшли абсолютно різні люди. Тут були пенсіонери, люди середнього віку в ділових костюмах і вишиванках, студентки в чорних сукнях і хустках, молоді люди з дредами і школярки в шортах, пише Артем Скоропадський у статті "Пішов під аплодисменти" в газеті "КоммерсантЪ-Украина".

"Я своїм студентам кажу - дивіться фільми зі Ступкою, а вони відповідають: "Ми вже всі переглянули!" - розповідала літня жінка своїй подрузі.

У ранок похорону по Хрещатику і прилеглих вулицях, що ведуть до Театру Франка, плив сумний потік людей з квітами в руках. Народ йшов прощатися з улюбленим Ступкою. Труну з тілом актора привезли в його рідний театр до десятої ранку. До призначеного часу черга з тих, хто прийшов попрощатися звивалася довгою змією. Люди стояли на відкритому сонці і терпляче чекали, коли ж відкриються двері. Минула година - чекали на першу особу.

Рівно об 11.00 до театру прибув ескорт президента України. Віктор Янукович заради прощання зі Ступкою перервав свою відпустку в Криму. До його появи з покійним встигли попрощатися екс-президенти Леонід Кучма і Віктор Ющенко, кілька міністрів і послів. Віктор Янукович не став заходити в театр через центральний вхід, як інші, і пройшов зі свитою через службовий. Він постояв біля труни і висловив співчуття синові та вдові.

Багато хто пожалкував, що не пішов на відспівування, яке пройшло за день до цього по-тихому в греко-католицькій церкві Святого Миколи Чудотворця.

Всередині театру панував спокій. Люди тонким ланцюжком вливалися в зал, де були прибрані з партеру все крісла. Труну встановили на сцені. Поруч з ним - рідні Богдана Сильвестровича: вдова, син, онуки. На заднику сцени величезний чорно-білий портрет, з якого Ступка - здоровий, красивий - усміхається всім, хто входить. У труні ж - немов і не він: змучене хворобою висохле тіло. "Господи, упокій його душу", - шепочуть люди, хрестяться перед труною і тихо йдуть, витираючи сльози.

Валентина Клименко - кореспондент газети "Україна молода" в своїй статті "Публіка прийшла вклонитися" каже, що такої кількості квітів, як українці принесли до гробу головного актора України, не бачила жодна зірка. Оберемками виносили їх через службовий вхід, а люди все несли і несли нові, благоговійно клавши біля підніжжя сцени. У спальному районі Позняки, купуючи близько 11-ї ранку парну кількість гладіолусів, автор почула від продавчині: "Ви до Ступки? У мене сьогодні весь ранок купують для нього квіти".

Я таких похоронів і такої величезної кількості людей ще не бачив, - каже актор Театру імені Франка Назар Задніпровський. - Єдине, з чим можу порівняти - похорон Чорновола.

О 2-й дня Богдан Ступка під оплески натовпу і крики "Браво!" покинув стіни театру, в якому пропрацював 35 років, і відправився в свій останній шлях. Катафалк повільно проїхав від театру до Байкового кладовища. Його супроводжували люди, багато з них всю дорогу трималися за катафалк долонями, немов намагаючись зігріти тіло, покинуте душею талановитої і доброї людини.

Церемонія на кладовищі була недовгою, пишуть Оксана Гончарук і Ольга Кромченко в газеті "Комсомольская правда в Украине" у статті "Ступку поховали під крики "Браво!".

До Богдана Сильвестровича, ніби живого, звернувся з останнім словом відомий поет Іван Драч.

"Ти зробив все, щоб бути дорогою і великою людиною в українській культурі, ти зробив все, щоб тебе прийняли культури російська, польська, італійська. Ти зробив так, що до Театру Франка не можна було підступитися - на кожен спектакль люди скуповували квитки. Дай Бог колективу театру, в який ти вклав частину своєї душі, утримати твій заряд і сяяти й надалі. Низько вклоняюся тобі й радію, що був твоїм сучасником. Великий актор, геніальний майстер, неймовірний Богдан... Вічна пам'ять тобі!"

У могилу поклали солом'яний бриль, в якому Ступка так любив хизуватися за життя, і гілочку верби. Дружина та онуки ридма ридали. Син Остап не проронив жодної сльозинки, але видно, що нерви в нього вже були на межі. Його, як могли, намагалися втішити Іван Драч, і співак Олександр Пономарьов. А публіка доносила своєму кумиру останні оплески: Прощавайте, Богдане Сильвестровичу! Браво, Артисте!

Поки в Києві прощалися з Богданом Ступкою, на малій батьківщині видатного актора, у Львові та в його рідному селі Куликів (16 км від обласного центру), на згадку про нього ставили свічки в церквах і несли квіти з лампадками до будівлі театру імені Заньковецької, де він працював актором до переїзду в Київ у 1978 році.

"Досі не можу опам'ятатися - ми втратили людину з великої літери. Він був зіркою, що вказувала шлях для України, для нас всіх. Душа болить. Пишаюся, що він був моїм земляком", - витираючи сльози, каже звичайна львів'янка Ольга Мельник.

Однокласники з 28-ї школи і товариші Богдана Сильвестровича помолилися за його душу на панахиді в церкві Святої Трійці в районі вул. Пекарської, а після богослужіння на прохання автора "Сегодня" згадали, яким був їхній друг. До речі, сам актор у своїх інтерв'ю не раз зізнавався, що його справжні друзі - не серед артистів, а ті, з ким він товаришував з дитинства, зі шкільної лави, пише Олександра Харченко у статті "Ступка був одним з перших стиляг у Львові, танцював рок-н-рол і цілував дівчат у ніс".

Шкільні друзі Ступки захоплено, навперебій розповідали про нього так, ніби він живий. Незважаючи на смуток на душі через втрату друга, сміялися, згадуючи веселі ситуації з життя. Адже маестро був дуже позитивною і життєрадісною людиною, і всі спогади про нього - найсвітліші.

За словами "однокашників", крім веселого характеру, Богдан Ступка вирізнявся яскравою зовнішністю, високим зростом, красивою мовою і модним одягом. Та до того ж грав головні ролі в шкільних театральних постановках. Отож у нього по вуха були закохані багато дівчат. Зиновія Кривко була шкільною симпатією Богдана Сильвестровича. "На одному зі своїх вечорів, куди він завжди запрошував і однокласників, Богдан раптом, вказуючи на мене, каже: "Ось сидить Зьоня Сироїд. Ви собі уявляєте - вона дала мені "гарбуза" в 10-му класі", - сміється Зіновія Петрівна.

Школяр Ступка написав їй якось записку: "Давай дружити", а соромлива дівчина її проігнорувала. Але пізніше таки стала нерозлучною подругою майбутнього актора, а потім до їхньої компанії приєднався і її чоловік Борис Кривко, з яким Богдан Ступка міцно здружився. Інша однокласниця, Лідія Кузик, додає, що їхній клас часто влаштовував вечори: "Ми ходили один до одного в гості, грали у фанти". "Цілувалися?" - весело підморгує чоловік пані Зіновії, Борис Степанович. "Так, у ніс. Чомусь у ніс, - зніяковіло посміхаючись, відповідає Лідія Григорівна. - Була в нас така гра "Лампа-ніс".

А ще на вечорах молоді люди вчилися танцювати - танго, вальс, вальс-бостон. "Богдан Сильвестрович найкраще за всіх танцював рок-н-рол. Адже він був одним з перших стиляг у Львові", - каже пані Лідія.

"Його сильно засуджували і за штани-дудочки, і за буржуазні танці, - додає Борис Степанович. - Система так зомбувала людей, що навіть якщо штани були вузькі, то ти вже мало не ворог народу. Але Богдан не звертав на це уваги. Він, до речі, після школи був конферансьє у джазовому клубі, що збирався при Будинку архітектора. А в армії він був конферансьє в ансамблі пісні і танцю Прикарпатського військового округу, який він жартома називав ансамблем пісні і п'янки".

Багато спогадів про цього по-справжньому народного артиста цими днями можна прочитати і у Фейсбуці. Зокрема там ми знайшли уривки його висловлювань, які рік тому оприлюднив журнал «Країна».
 
Серед них – такі:
 
«У світі є багато акторів, які можуть робити те, чого не можу я».
 
«Прощаю все. Це прийшло з часом. Дехто старіє і ще дурніший стає, а хтось – навпаки. Відношу себе до тих, що мудріші».
або:
«Коли був молодий, міг надутися, не розмовляти, сваритися. Жінка підійде і скаже: «Іди пообідай, шо ти на голодний шлунок дуєшся. А потім дуйся скільки хочеш». І вона мене цим брала, я дуже швидко відходив».
або:
«Талант – не гроші, не ковбаса, не шинка. Не вирахуєш, скільки відсотків його є. У когось проявляється швидко, у декого – поступово. Треба мати терпіння й чекати, коли прилетить цей птах.
або:

«Гординя – це найбільший гріх . Але кожен хоче пахнути фіалкою. Тоді починається задирання носа. Від цього користі ніякої».
або:

«Завжди вірив у Бога. В церкву рідко ходжу. Перед сном завжди кладу хрест на себе і на подушку. Бабуся цього навчила. Коли грав Миколу Задорожного в «Украденому щасті», на сцені, лягаючи в ліжко, клав на подушку хрест, а потім на себе. За радянських часів у залі це викликало сміх. Тепер сміху немає».

або:

Коли починають виспівувати дифірамби, прекрасно відчуваю нещирість. О, думаю, пішло-поїхало, так кадилом кадить. Маю самоіронію. Про себе більше знаю, ніж усі разом узяті. Брехня завжди приємна, а правда очі коле. Повіриш у цю брехню – починаєш сам себе обманювати».
або:

«Чи кожен може бути актором? Шекспір сказав, що весь світ – театр, а Сковорода додав, що кожен грає ту роль, на яку його поставили. А ставить на роль Бог».