Перебуваючи проїздом у Парижі, лауреатка Нобелівської премії з літератури, бєларуська письменниця і журналістка Світлана Алексієвич дала інтерв'ю газеті Le Monde.

Під час бесіди з кореспондентами газети Світлана Алексієвич вкрай критично висловлювалася з приводу політики, що проводиться Володимиром Путіним, описувала ностальгію за радянською епохою, яка тепер проявляється в Росії, нарікала про те, що на шляху демократичних перетворень виникають штучні перешкоди.

Світлана Алексієвич, зокрема, сказала, що Нобелівська премія з літератури ніяк не вплинула на її роботу. Вона залишилася тією ж, що й раніше: вона підписувала листи на підтримку Олексія Навального та Надії Савченко. "Це свідчить про те, що ми живемо в авторитарній системі, немає великої свободи дій. Можна одержати три Нобелівські премії, і цього буде недостатньо, щоб тебе почули".

"З приходом дикого капіталізму і злиднів ніхто не знає, що може статися: чи буде це народне повстання, чи наступить ще сильніший націоналізм. У всіх поїздках, які я здійснювала, до Бєларусі, Росії, України чи Казахстану, я завжди стикалася з дуже агресивними людьми", - каже письменниця.

"Писати про те, що відбувається в даний момент, за Путіна, було б чистою журналістикою. Я знаю, що я хотіла б писати про любов і про смерть, зараз. Без мелодрами, звичайно ж. І продовжувати вивчення моїх сучасників... Можливо, настане момент, коли треба буде говорити про людину в світі, про тварин, про космос. Але російський світ ще дикий, і питання відносин між людьми залишається головним. Поки що безліч проблем вирішується вбивством. Ось уже 30 років я стикаюся з жахливими речами, і я намагаюся зрозуміти їхній сенс", - зазначила Світлана Алексієвич.

"У мене три корені, - розповідає Алексієвич, - українське коріння, бєларуське коріння і російська культура. Без російської культури і філософії я не була б тим, ким є. Мій "російський світ" відрізняється від "русского мира" Путіна, це світ Шостаковича, Достоєвського, Чехова, Ростроповича, Герцена. Що стосується мого російського світу, він проходить через зрослу підтримку України західними країнами. Успіх України, її трансформація стануть найкращим аргументом проти заяв Путіна. Я завжди вважала, що війна на Донбасі була військовою агресією проти України, окупацією. Немає жодного сумніву в тому, що без Путіна не було б ніякої "громадянської" війни на цій території. Можна було б привезти п'ять вантажівок з "калашниковими" до Бєларусі, і там би стався такий же сценарій: завжди знайдуться люди, готові стріляти. Що стосується Криму, то тут все набагато складніше. Я знала людей, які, почувши новину про "приєднання", плакали від радості. Але, щоб дізнатися, що реально думають люди, слід було провести вільні вибори. Там росіяни просто прийшли і захопили територію", - зазначає Алексієвич.

З приходом Путіна, каже письменниця, інтелігенція почала відчувати страх: "Всі чекали іншого, не тільки гасел і перерозподілу нафти між олігархами і друзями Путіна...

Мене особливо непокоїть молодь. Вони водять гарні машини, носять гарний одяг, але вони залишаються рабами. Це покоління підтримує Путіна, вони повторюють його слова про приниження, про необхідність сильного лідера.

Ми думали, що з'являться інші люди, вільні люди... Можливо, треба ще почекати. Або ж спочатку має змінитися верхівка, і тоді зникне цей менталітет рабства... Наш обов'язок, в будь-якому випадку, просвіщати народ. Вийти на вулицю і почати палити покришки - цього недостатньо. Люди думають, що для вирішення проблем потрібен хороший керівник. Колись народ виходив на вулиці і кричав: "Єльцин! Єльцин! "Але нічого не змінилося. Свобода - це довгий і кропіткий труд. Це шлях. Це причина, з якої я проти революцій, барикад. Зміни мають здійснювати вільні люди, інакше це може призвести тільки до кровопролиття".

Переклад Inopressa.ru