Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів

У День пам’яті жертв Голодомору, 23 листопада, Україна вшановує пам’ять жертв штучного голоду 1925-1933 років.

Президентське подружжя поклало пам’ятні колоски скорботи до знаку жертвам Голодомору.

У цей день на всій території України буде приспущено державні прапори.

О 16.00 буде оголошено хвилину мовчання в пам’ять про жертв голодоморів, а також проведена всеукраїнська акція Запали свічку. В цей час кожен охочий може долучитися до пам’яті загиблих співвітчизників і встановити свічку на підвіконні.

Список радянських керівників, а також документів, що стали організаційно-правовою підставою для проведення в Україні репресивної політики та Голодомору

Хроніка подій з 1925 до 1933 року

Грудень 1925 року

На XIV з’їзді Всесоюзної комуністичної партії проголосили курс на індустріалізацію країни. Більшовики планували протягом 10-15 років вкласти більшу частину коштів у побудову великих промислових підприємств. Головним фінансовим донором повинно було стати селянство.

Грудень 1927 року

XV з’їзд ВКП ухвалив рішення про поступову колективізацію індивідуальних селянських господарств.

1928–1933 роки

Більшовики всі зусилля спрямовували на викачування позаекономічними засобами максимальної кількості хліба і грошей з села. Механізмами тиску стали форсована насильницька колективізація, розкуркулення й застосування репресій до всіх, хто намагався протистояти комуністичній владі.

Серпень 1928 року

Державне політичне управління УРСР провело операцію у селах, тоді заарештували 1 219 так званих бандитів, а 1 060 з них вислали за межі України.

У листопаді ДПУ провело нову операцію – проти злісних куркулів. Після цього приватна комерційна діяльність припинила свою діяльність на зерновому ринку.

Станом на 10 грудня 1930 року

В УРСР було розкуркулено 70 407 селянських господарств та виселено за її межі 146 тис. 229 осіб.

Весна – літо 1931 року

Розкуркулення й депортація за межі УРСР ще 23,5 тис. селянських господарств.

1 липня – 15 листопада 1932 року

ДПУ УРСР заарештувало 11 тис. “саботажників хлібозаготівлі” та “куркульсько-петлюрівських елементів”.

7 серпня 1932 року

Центральний виконавчий комітет і Рада народних комісарів СРСР ухвалила постанову Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності.

Документ був покликаний нібито захищати відібране у селян майно. Якщо хтось намагався повернути своє господарство або урожай, на нього чекав розстріл або 10 років виправно-трудових таборів.

У народі цю постанову називають законом про п’ять колосків.

20 листопада 1932 року

РНК УРСР зобов’язала місцеву владу виконати планові завдання до 1 січня 1933 року.

6 грудня 1932 року

РНК УРСР та ЦК КП ухвалили спільну постанову Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі, яка також стала елементом творення Голодомору.

У колгоспи, які не виконували план, припиняли централізоване продовольче постачання, призупиняли будь-яку торгівлю продуктами, кредитування, вимагали повернути вже видані кредити.

Крім того, навколо сіл встановлювали загороджувальні загони, які перевіряли поклажу селян, відбирали у них ношу, що перевищувала 10 кг.

27 грудня 1932 року

На території СРСР було запроваджено єдиний паспортний режим, а селянам заборонили отримувати документ. Тому у них не було права на вільне пересування та працевлаштування.

Вирватися з сіл, які голодували, можна було лише у складі робочої сили на будівництва підприємств та на шахти Донбасу.

Грудень 1932 року

ДПУ УРСР під час операції заарештували 12 178 осіб через звинувачення в участі в куркульських і петлюрівських контрреволюційних гнізд. Більшість затриманих відправили у заслання.

Березень 1933 року

48% колгоспів України не видали селянам зернових на трудодні. Тобто у 9 млн людей відібрали хліб. Крім того, у селян вилучили майже все продовольство.

Злочинна політика тоталітарного режиму призвела до Голодомору та масової загибелі населення УРСР. Від 75% до 80% загиблих становили українці.